Софію Михайлівну можна тільки слухати, затамувавши подих, слухати серцем і душею…
Кожен її виступ на сцені – чи то провінційній, чи світового масштабу – свято мелодії, ритміки, піднесення до висот блаженства. Її – незмінно чарівно-таємничу, щиро усміхнену, легку і ніжно-тендітну, її тонкий і неповторний стан-профіль – завжди щиро і непідкупно сприймає глядач.
У її дзвінкому іскристо — незрівнянному голосі так красиво поєднується мате¬ринська легка гортанність мол¬давської мелодики, осяйна широчінь української пісенності, які актриса висловлює не лише голосом, але й незабутнім зблиском-вибухом приваблювального проміння своїх неповторно чарівних очей. На її обличчі завжди ще не до кінця прочитана якась божественна завороженість, ніжність, яку не кожному дано збагнути, пристрасть, що випромінюється веселково, невимовлена жіноча одвічна таєм¬ничість, до розгадки якої нелегко долучитися, не проникнувши у духовний світ і не перейнявшись тим, що болить співачку.
До кінця збагнути талант Софії Ротару не вдається нікому, навіть високоповажні критики дуже обе¬режно говорять про Королеву естради, яку трьох столицях — Москві, Києві, Кишиневі, де вона удостоєна звань народної артистки СРСР, України та Молдови, - хочуть мати за «свою», і не розкидаються високопарними оцінками, а тим більше журналісти, з якими Софія Михайлівна завжди стримана у спілкуванні. Тому важко проникнути у її внутрішній світ, який ще сповна не прочитаний, і, напевне, рідко кому це вдасться зробити. А він чистий і божественно-бла¬городний, свято-одухотворений.
Високолюдяність, наскільки я знаю, не покидала серця Софії Ротару ніколи. Пригадується 1999 рік, коли вона приїхала давати у Чернівцях на стадіоні «Буковина» свій великий концерт. План її перебування на отчій землі був розписаний по хвилинах. Але в цьому стиснутому часовому про¬сторі викроїла момент, щоб з сестрою Аурікою, друзями від¬відати центральний цвинтар, низько поклонитись пам'яті незабутніх Назарія Яремчука, Сіді Таль, Пінкуса Фаліка та покласти квіти любові і вдячності на їх могили. Заслужена артистка України Сіді Таль, котра була легендою, зіркою, яку любили, у яку закохувалися всі, хто мріяв про сцену, мистецьку славу, залишила незабутній слід у житті Софії Ротару. У своїх спо¬гадах «Схиляю голову перед нею», надрукованих у Москві, щиро написала: «Вона була поряд, коли я тільки робила свої перші кроки у чарівний світ мистецтва. І це, як почала усвідомлювати з часом, було великим щастям для мене. Адже кожна яскрава особистість в нашій долі не тільки залишається у пам яті, вона непомітно впливає на наше ставлення до людей, до справи, якій служимо, вносить свої корективи у наш світогляд».
Якось отець Михайло — на¬стоятель Банченського монастиря у Герцаївському районі, де люди з Богом у душі й щедрим серцем виховують кілька десятків дітей, скалічених недугами і обділених материнської уваги, відверто мовив журналістам: "Довіку молитимуся за душевну щедрість, сердечну любов, осяйну благодійність Софії Михайлівни Ротару — божої людини, яка поважно і високо-матеріально підтримала нашу обитель і цих діточок" ...
...А очікуваний концерт у Чер¬нівцях став незабутнім святом справжнього одухотворення для земляків, великої родини з Маршинців, тата, братів із сім'ями. Протягом двох годин переповнений стадіон був у полоні чарівного голосу Софії Ротару, люди на¬солоджувалися також піснями Ауріки Ротару, майстерністю балету «Акверіас», грою музикантів групи «Черемош».
Це був апофеоз Софії Ми¬хайлівни у колі земляків, творчий шлях якої за три десятиліття пісенного чародійства протягнувся на півпланети. А любов до пісні у Софії почалася з отчого краю, своєї малої Батьківщини — села Маршинців Новоселицького району, де її милий для батька-матері голосочок пролунав уперше 7 серпня 1947 року. Вже значно пізніше про неї говоритимуть, що це неперевершена естрадна спі¬вачка з неповторним чарівним особистим, тільки їй притаманним сопрано. В інтерв'ю газеті «Ра¬дянська Буковина» у жовтні 1987 року вона сказала: «Я почала співати у другому класі у шкіль¬ному хорі, потім — у самодіяльному колективі при Новоселицькому районному будинку культури. Навчання у Чернівецькому му¬зичному училищі і Кишинівському інституті мистецтв на диригентсько-хоровому відділенні йшло паралельно з виступами в ансамблі народних інструментів. Я і не уявляла, що коли-небудь буду співати з естрадним оркестром. Крім скрипок і цимбал — інших інструментів для супроводу не визнавала, поки не познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Анатолієм Євдокименком. Він був студентом фізмату Чернівецького держуніверситету і одночасно трубачем у студентському ес¬традному оркестрі. Толя переконав мене, що народну пісню можна співати і на естраді. Разом поїхали на дев'ятий Всесвітній фестиваль молоді і студентів».
Ця пам'ятно-незабутня поїздка відбулася у 1968 році, але перше визнання до Софії Ротару як співачки прийшло чотирма роками раніше на республіканському огляді художньої самодіяльності, де зачарувала журі ніжно-душевними мелодіями та артис¬тичним виконанням молдавських народних пісень. А потім до зореносного виступу у болгарській столиці були сотні напружених — часто аж до сліз — репетицій. Професійні кроки на сцені Софія робила з народним оркестром під диригуванням Євгена Журби, який вже пізніше, виїхавши з Чернівців, став доцентом кафедри оркес¬трового диригування Хабаров¬ського інституту культури, і помер дуже рано - у віці 47 років. «Вона, - згадував викладач Чернівецької дитячої музичної школи № 1 Іван Харчан, - наспівала молдавську народну пісню «Чабанаш» , яку з її голосу Євген Трохимович записав, аранжував для оркестру і ввів до програми концерту музучилища, де Софія Ротару здобувала тоді освіту».
«З хвилюванням згадую сонячну Болгарію. Тут до мене прийшов перший успіх на міжнародній сце¬ні. В 1968 році я стала лауреатом ІХ Всесвітнього фестивалю молоді і сту¬дентів, який відбувся у бол-гарській столиці. Скільки радісних і хвилюючих зустрічей подарувало нам прекрасне місто Софія! Ніколи не забути сцени концертного залу «Болгарія». Я співала про широкі українські степи, про рідну Буковину, про бешкетного молдавського пастуха Чабанаша. А якими словами передати свою радість, коли після виконання пісні кишинівського композитора І. Георгіци «Валенти¬на» мені схвильовано дякувала перша в світі жінка-космонавт В.Ніколаєва - Терешкова. Адже саме їй присвячувалась ця пісня».
Тоді з Болгарії Софія Ротару привезла свою першу золоту медаль лауреата і ... фату. А газети писали: «Софія підкорила Софію». Назавжди у серці — її друга зустріч на цій привітній землі зі щирими «друкарями» у 1973 році на зна¬менитому болгарському курорті «Сонячний берег» у Бургасі на міжнародному конкурсі естрадної пісні «Золотий Орфей-73». Здобувати лаври лауреата з'їхалось більше тридцяти співаків з різних країн. Софія виконувала тоді «Песню о моем городе» Євгенія Доги і «Птицу» болгарського композитора Танчо Русєва, яка присвячувалася болгарській спі¬вачці Паші Хрістовій, котра трагічно загинула в авіакатастрофі. Успіх був несподіваним: перше місце присудили англійцю Френку Стівенсу і буковинці Софії Ротару.
Такий злет на естрадних сценах став можливим завдяки пісням Володимира Івасюка. У 1988 році в інтерв'ю чернівецькому теле¬баченню, згадує журналістка Парасковія Нечаєва, колишній директор меморіального музею Володимира Івасюка, Софія Ротару щиро говорила: «Володя був мій композитор. Усі пісні, які він писав, одразу ставали моїми. Мені нічого не треба було придумувати, все відбувалося ніби само собою, ніби ця мелодія жила в мені, була моєю і просто хтось доторкнувся до струн моєї душі — і вони зазвучали».
Її репертуар сьогодні неможливо уявити без пісень «Балада про дві скрипки», «Червона ру¬та», «Водограй», му¬зичного фільму «Чер¬вона рута», і тих незабутніх московських «Голубых огоньков». Співачку пам’ятають у Болгарії, Фінляндії, Німеччині, Угорщині, Румунії, Польші, Ве¬ликобританії, Канаді... Жоден концерт не відбувався без її чарівних українських, молдавських, російських мелодій, без пісні Володимира Івасюка. І, мабуть, заслуга народної (тричі) Софії Ротару, що з її голосу, її багатьох платівок зазвучали голоси стількох молодих виконавців на популярному фестивалі пам'яті композитора. Як сказала сама вона: «Володимир Івасюк був одержимий піснею. Він був глибоко пере¬конаний, що наш світ створений для того, аби в ньому лунала музика добра, миру, злагоди між людьми. Він знав, що без цієї одержимості нічого видатного не звершити у мистецтві як і в будь-якій іншій галузі людської діяльності. "Крило стає крилом тільки під час польоту" — це був афоризм, який він часто повторював».
Без постійного лету не мислить і дня Софія Михайлівна, яка удо¬стоєна багатьох міжнародних нагород, відзнак на конкурсах естрадної пісні. У її домашній колекції, на матеріалах якої вже давно слід видати книгу без пояснювальних заголовків, лише з двома словами «Софія Ротару» і з фото на яких вона завжди молода. Поряд із «Золотим Орфеєм» гідне місце займає «Бурштиновий соловей», здобутий у польському місті Сопоті, багаточисленні дипломи, знаки лауреатства, медалі, ордени «Знак Пошани», «Дружби народів»...
Лише вона може зробити од¬ночасно і високопрофесійно три концертні програми — українською, російською і молдавською мовами та виконати пісні на багатьох інших. І потрібно було відчути ту ат-мосферу у концертному залі «Росія», де відбувся грандіозний концерт «Квіти Софії Ротару». Переповнений зал шаленів оплес¬ками і вигуками захоплення, а спонсори сяяли, що прилучилися до такої події. Софія Ротару співала натхненно, легко, просто чудово, і тисячі глядачів були у захоплені від її краси і молодості.
Щоб бути красивою, вважає Софія Ротару, потрібно жити в гармонії з собою. Вона любить плавати і займатися на тренажерах. Це дає їй можливість завжди бути у формі. А популярний журнал «Наталі» писав: «Ви можете собі уявити, що ця тендітна жінка була колись чемпіонкою школи з ба¬гатоборства?». «Парфуми - складова частина стилю»,- розмірковує Софія Ротару. Їй близькі м'які, тонкі квіткові аромати. Співачка не захоплюється ультрамодними запахами, вона купляє що-небудь нове лише тоді, коли це співпадає з її стилем.
Софія Ротару вважає, що жінка в будь-якому віці повинна бути привабливою, а актриса і співачка — тим більше . "Я згідна на будь-які жертви заради краси, - говорить вона. І хоча мені ще не доводилося звертатися до послуг пластичного хірурга, але як тільки виникне така необхідність, не буду довго роз¬думувати." Із зайвими кілограмами співачка бореться з допомогою спорту, масажу, сауни, і власної дієти: три дні харчується несоленим рисом, наступні три — всіма мож¬ливими овочами у будь-якому вигляді (теж без солі), ще три - фруктами, п'є кип'ячену воду...
Загадка таланту Софії Ротару, її молодості - у ній самій. А краяни-буковинці раді за свою землячку, закохані у її пісні, яких не злічити, і горді , що її ім'я нині - на «Алеї зірок» митців Буковини, а Софія Михайлівна — почесна громадянка Чернівців, Указом Президента України удостоєна звання «Герой України».
Юхим ГУСАР,
член Національної спілки журналістів України.
Немає коментарів:
Дописати коментар