Як змінився президент РФ Володимир Путін після повномасштабного вторгнення в Україну і якою може бути подальша стратегія очільника Кремля Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) – поспілкувалися з керівником аналітичного центру «Ділова столиця» Вадимом Денисенком.
– Передивився низку звернень Путіна протягом цих років і, як на мене, він у них має різний вигляд. Впевнений і агресивний 24 лютого 2022 року, потім він цю впевненість ніби втратив. Але згодом, як мені здалося, він поступово ставав все більш зануреним у війну, і зараз отримує задоволення, коли про неї говорить. Чи справді змінився Путін і чи можемо ми на основі того, що бачимо публічно, робити висновки про ті чи інші його дії?
– Починаючи з певного моменту, я думаю, десь з кінця 2024 року, Путін перестав мислити категоріями рік, два, п'ять, десять. Він почав мислити достатньо короткими часовими лагами, умовно кажучи, осінньою кампанією, зимовою кампанією чи літньою кампанією.
І, починаючи з цього моменту, він, крім всього іншого, починає змінювати своє уявлення про навколишній світ і все більше починає заглиблюватись в ситуацію: [якщо] мені це не подобається, то цього не існує.
Взагалі такий переломний рік для Путіна, та й для Росії, російського суспільства – це 2026 рік. У 2026 році все частіше можна чути від Путіна абсолютні нісенітниці.
Раніше були ситуації, коли він брехав, але зараз дуже чітко видно, що в певні абсолютні нісенітниці він не просто вірить, а вважає, що саме так і відбувається.
Хоча всі навколо прекрасно розуміють, що, приміром, ніяких російських військ , і що сумської окружної, , не існує в принципі.
Він насправді починає жити в парадигмі дещо вигаданого світу. Можна сказати, що він повністю занурився у ванну ілюзій, і частково сам ці ілюзії підтримує в собі.
– Складається враження, що раніше, особливо у 2022 році, Путін намагався маскувати удари по цивільних і виправдовувати той чи інший удар військовими цілями. Наприклад, тоді через атаку на торговий центр у Кременчуці, де загинули 22 людини, довелося виправдовуватися чи не одразу й особисто. Зараз по Києву б’ють, здається, не прикриваючись. Чи не так?
– Тут треба просто розуміти, що за своєю натурою Путін соціопат. Соціопати – це люди, які не мають емпатії як такої. Він міг виправдовуватись тільки в одному випадку – якщо вважав, що це буде псувати його персональний політичний імідж перед якимись іншими країнами.
Але, на жаль, п'ятий рік війни показує, що «червоні лінії», які існували у 2022 році стали, по суті, гумовими. Вони розтягнуті настільки, що інколи здається, що цих «червоних ліній» немає.
Після удару по «Охматдиту», я думаю, говорити про якісь «червоні лінії» в питаннях цивільного населення немає просто сенсу.
– Але ж навіть зараз він говорить, що це удари у відповідь на ті чи інші дії України. На яку аудиторію спрямований цей посил і наскільки він небезпечний всередині України? Особливо у нас про це почали говорити після ударів по маркетплейсах в Росії.
– В даному випадку він повинен говорити те, що він говорить.
Він не вигадує якихось велосипедів, а просто як мантру повторює, що це неправильно працює українська ППО або щось подібне. Я, чесно кажучи, не звертав би на це особливої уваги.
– Щодо України Путін дуже часто використовує словосполучення «наші історичні території». Що означає цей наратив, як він у Путіна сформувався і знову ж таки, як це впливає на його дії?
– Він не мислить категорією того, що Україна – це не Росія. Давайте згадаємо про те, що Україна і Росія – це один народ.
І, власне кажучи, що говорила радянська ідеологія? Вона говорила про те, що існують українці хороші, які підтримують росіян, і українці погані, які хочуть незалежності.
Це просто екстраполяція на новому рівні тієї самої радянської ідеології. Він є прямим продовженням ідеології Радянського Союзу, тільки з певним нашаруванням половців, печенігів, іншої беліберди, яка у нього в голові.
Він завжди любив якісь історичні дискусії, йому завжди це дуже подобалося.
І період ковіду, очевидно, остаточно зламав у нього в голові багато речей, коли він достатньо багато спілкувався із , і вони багато говорили про псевдоісторичні теми. І вигадували цю історичну міфотворчість, навколо якої багато чого і говориться, і робиться.
І, власне кажучи, причина цієї війни обговорюється, починаючи з того, як Рюрік прийшов на Ладогу і так далі. Хоча ні Рюріка, ні Ладоги, очевидно, все ж таки, не існувало в тому розумінні, як Путін це викладає.
В «русском мире» філософію замінила історіяВадим Денисенко
Ми повинні зрозуміти, що насправді «русский мир» як ідеологія – це унікальна ідеологія, тому що це, мабуть, єдина ідеологія в світі на сьогоднішній момент, яка не базується на філософії.
Тому що будь-яка ідеологія мала в своїй основі ту чи іншу філософську думку. Дурнішу, розумнішу, це вже інше питання.
В «русском мире» філософію замінила історія.
Історія – це основа ідеології без філософського будь-якого підґрунтя, це основа ідеології «русского мира» як такого. І тому історія настільки важлива для Путіна.
– Але чи залишає таке сприйняття України простір для компромісу у мирних переговорах? Мені здається, що часто політики, люди, які просто аналізують ситуацію, забувають про те, що Росія не сприймає Україну як таку взагалі.
– Росія сприймає тільки силу.
Тому я б не зациклювався на питаннях, що думає і як думає російська ідеологічна машина чи Володимир Путін про Україну.
Нам треба дивитися на те, є тиск на Путіна для того, щоб закінчувати війну, чи немає тиску. Він мислить виключно цими категоріями.
Якщо на нього немає тиску, ніякої ідеології йому не потрібно. Якщо на нього є тиск, або він боїться певного тиску, він, в принципі, зупиняється.
Тому я думаю, що тут немає жодного сенсу говорити в тих категоріях, в яких ви ставите питання, чи дає ідеологія простір для переговорів. Простір для переговорів дає або не дає зовнішній тиск.
– Ви нещодавно писали про ще один наратив Путіна: про те, що «Європа нас кинула». Можете пояснити, звідки це взялося, як це пояснити з точки зору його логіки? Це така ідеологічна конструкція для власного населення чи він теж в це вірить?
– Історія про те, що «нас обманули», це взагалі ключовий наратив Володимира Путіна. Це наратив достатньо невпевненої в собі людини, яка впевнена тільки тоді, коли навколо нього є сила, яка може його захистити. Він за своєю натурою неймовірний боягуз.
Історія про те, що «нас обманули» – ключовий наратив ПутінаВадим Денисенко
Вперше поняття «нас обманули» з'явилося в публічному просторі в книзі «От первого лица…», яка була передвиборчою агіткою Володимира Путіна, і є такою канонічною біографією, яка жодного разу не переглядалася, між іншим.
Там є епізод, коли він був на спарингу з якимось членом збірної Союзу, і виграв у цього члена збірної, але перемогу присудили збірнику СРСР, тому що вони не могли повірити, що Путін може перемогти збірника. І з цього випливає один із ключових міфів про Володимира Путіна і про Росію в цілому.
Це насправді влучання в один із базових національних міфів росіян: що Росію можна перемогти тільки обманом, що чесна, порядна Росія може програти тільки тоді, коли її обманюють.
Звідси, між іншим, і нібито право на те, що можна обманювати інших. Тобто якщо вони нас обманюють, то ми повинні вдвічі більше їх обманювати.
– Ви кажете, що Путін мислить короткими періодами зараз. Якщо говорити про період, в якому ми перебуваємо, які, на вашу думку, його найближчі плани?
– З моєї точки зору, є дві реперні точки для нього.
Це, умовно, листопад-грудень – можлива зустріч [Дональд] Трамп-Путін-Сі Цзіньпін. Він її розглядає як такий прообраз Тегерану 1943 року. Китай не мислить цими категоріями, США теж не мислять цими категоріями, це його міфотворчість, але для нього це суперважливо.
І березень 2027 року. Він вважає, що [можлива] перемога [Марін] Ле Пен у Франції призведе до розвалу фінансової коаліції на підтримку України. І все це на тлі війни тилів призведе до того, що Україна буде змушена здатися. Тому його ключова реперна точка – березень 2027-го.
Немає коментарів:
Дописати коментар