У полоні він складав вірші й тримав їх у пам’яті. Це був його спосіб не втратити себе через нелюдські умови утримування, приниження, побиття та катування. «Вони вірили, що рятують світ від нацизму», «переконували нас, що ми злочинці», повторювали, що ми «на території, де не діють жодні закони», – каже Сергій Несвіт, колишній викладач, а тепер військовослужбовець ЗСУ.



