Район Добропілля – один із напрямків головного удару російських військ на Донбасі. Тут зосереджені значні сили російських військ безпілотних систем, протягом останніх місяців зростає тиск піхоти і десятками, щоденно, скидають авіабомби на тил та передову.
Проєкт Радіо Свобода Донбас Реалії побували у невеличкому містечку Білозерське – воно розташоване за 6 км від Добропілля і перебуває під постійними ударами російської армії.
- Чи залишилося життя у місті, які ще донедавна можна було назвати тиловим?
- І з якими загрозами доводиться стикатися бійцям бригади НГУ «Кара-Даг», які, в тому числі, боронять напрямок Добропілля?
Цей матеріал – частина програми телепроєкту Донбас Реалії, який ви можете переглянути на YouTube-каналі Радіо Свобода:
Тепле сонячне світло заливає невелику лісосмугу обабіч дороги. Одразу попід нею, щоб сховатися від погляду з повітря, стоїть повнопривідний броньовик. Його важко ідентифікувати, бо ззовні він нагадує кількаметрового прямокутного їжака – такий ефект дають розплетені шматки металевого тросу.
Такий захист, як показує практика, додає шансів зменшити ефективність російського FPV-дрона, якщо він таки влучить в автівку. А шанси цього далеко не нульові, коли потрібно заїхати у Білозерське – невеличке місто на півдні Донецької області на Добропільському напрямку.
Тут більше, напевно, втома ментальна, не фізична. Що ти постійно в напрузі.Денис, пілот FPV-дрона 15-ї БрОП «Кара-Даг»
Кількадесят хвилин у дорозі, зупинки, щоб перечекати дрони, і, принаймні на шляху до міста, все минає спокійно. Кілька позицій отримують припаси, а бійці 15-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії «Кара-Даг» успішно заїжджають на позиції – це чергування тепер триватиме щонайменше місяць. Денис, з яким ми знайомимося в одному з підвалів, віджартовується – час пролітає швидко.
«Тут більше, напевно, втома ментальна, не фізична. Що ти постійно в напрузі. Особливо, коли у [зоні] відповідальності вилітаєш на ураження типів, якщо вони піхоту нашу штурмують, щось таке. А у тебе відео немає, чи що – оце напружує дуже сильно. Оце тебе виснажує. А сама робота – мені подобається моя робота. Я на «позішкє» отримую задоволення», – усміхається пілот FPV-дрона 15-ї БрОП «Кара-Даг».
(Редакція не вказує прізвища бійців з міркувань безпеки)
Цього ранку ротації і логістиці підрозділу допоміг сильний вітер – він зустрічний для операторів БПЛА противника. Тому бійці, які прикривають повітря, як вони самі кажуть, «на сигареті» – тобто більш розслаблені. Але на довгий перепочинок «Марс», боєць «Кара-Дагу», не сподівається.
«Може бути, що після обіду вітер стихне або навіть не вітер – вони тут щось знайдуть конкретне. І все, тут почнеться «суєта». І вони будуть просто-напросто роздовбувати те, що знайдуть», – пояснює боєць.
Білозерське, куди Донбас Реалії дісталися разом із нацгвардійцями, розташоване приблизно за 6 кілометрів від Добропілля – головного напрямку удару російської армії на цій ділянці фронту. Загалом до лінії бойового зіткнення – близько 15 км. Тобто цей населений пункт – далеко не передовий.
Втім, коли роздивляєшся довкола, складається зовсім інше враження – багатоповерхівки або вигоріли, або зруйновані ударами російських авіабомб, і, в останні тижні, артилерії. Цивільних залишилося зовсім небагато, і вони здебільшого ховаються у підвалах. «Марс» і його побратим «Саймон» намагаються пригадати, коли у місті ще було життя:
– Заїжджали – тут ще магазини робили. Три магазини в місті було. Коли це було? Я вже не пам’ятаю.
–
Травень місяць цього року ми сюди заїхали на чергування. Тут іще машини
цивільні їздили. Так, залітали FPV, ми їх знищували. Більшість людей
виїхали.
Бійці йдуть вулицями знелюдненого міста. Вони уважно оглядають перехрестя та будь-які підвищення – місця, де російський оператор може посадити «ждуна» – оптоволоконний дрон, що очікуватиме на ціль, якщо треба, протягом багатьох годин.
Ще здалека «Саймон» помічає знайомого місцевого і заводить діалог:
– Знову до Сєрьоги цього йдеш?
– Ну так.
– Так його не видно було 2 дні. Бачив його, ні?
– Ну я вчора заходив до нього ввечері – був. Собаки ж на місці.
– Собаки-то на місці. У тієї [загиблої місцевої], що ми закопали – теж собаки на місці.
– Ну, блін.
Віктор, так звати чоловіка, – з нині вже окупованої Авдіївки. Колись працював там на коксохімічному заводі. Хоча і не лише там.
– Я взагалі по всій Україні працював на коксохімах, на металургійних підприємствах. Я працював вогнетривником. Тому, ну…
– У Кривбас би поїхав.
–
Я вже не можу працювати вогнетривником. В мене вже не те зі здоров’ям.
Проблемка є маленька – три штучки стоїть у голові. Не можна!
Як це часто буває у прифронтових містах, більше не хоче виїжджати. Не відкидає цей варіант повністю, але має причини, чому і надалі лишається тут.
Кудись би евакуювалися, але мама каже: ну що? Куди? Батько тут похованийВіктор, житель Білозерського
«Ну, я згоден. Можливо, кудись. Можливо! Кудись би евакуювалися, але мама каже: ну що? Куди? Батько тут похований. Все. Чого нам далі кудись їхати? Тому…», – пояснює Віктор.
Люди залишаються тут попри найбільшу загрозу – систематичні удари авіабомбами, які руйнують цілі поверхи будинків. «Саймон» багатьох місцевих, що досі залишаються у місті, знає, і за нагоди намагається переконати їх виїхати.
«Нікуди ми не поїдемо, своє ми віджили вже, бачили хороше, погане» – у такому руслі текст постійно. Деякі починають їхати, коли вже поруч розберуть сусідній дім КАБами – тоді можуть. От зараз намагаюсь одну жінку вивезти і ще одну сім’ю. Дід хоче їхати, баба не хоче. Вона слухає, їй пояснюєш, що буде ще гірше-гірше, поки не зрівняють – ситуація не зміниться. Вона: «так-так-так. Але… Не поїду», – переповідає розмови з місцевими боєць бригади «Кара-Даг».
Сам він у минулому піхотинець. Зараз, коли не збиває дрони, потроху фізично готується – у свої 44 роки хоче скласти нормативи і стати штурмовиком. Впевнений – у цій справі все вирішує характер.
«Тому що хтось це має робити. А охочих все менше і менше. Їх майже немає вже. Життя є тут до тих пір, поки там стоїть піхота, тримається. Поки тактичні якісь підрозділи ССО заходять, нищать ворога в тилу. Поки ці маневри відбуваються – тут життя йде. Тільки той рубіж ляже – тут життя вже не буде. Вони (російські військові – ред.) прийдуть дуже швидко, і це закінчиться отак-от [клацає пальцями]. І це хтось має робити – подобається це, не подобається», – емоційно пояснює він своє рішення.
Військові кажуть, що цей момент переходу від терпимого прифронтового життя до тотальної руйнації минає доволі швидко – буквально кілька тижнів, і там, де колись вирувало життя, вже суцільне згарище і запустіння.
Життя є тут до тих пір, поки там стоїть піхота, тримається«Саймон», боєць бригади «Кара-Даг»
Щодня армія РФ завдає по місту авіаудари. Військові знають, коли летить, і намагаються хоч трохи себе убезпечити – переходять в іншу точку підвалу, яка, суто теоретично, може врятувати від вибухів 500-кілограмових авіабомб.
Денис вдивляється в екран телефону – через програму «Графіт» він відстежує приблизну траєкторію польоту КАБів.
– Підлітають на Білозерськ.
Усі присідають і у повній тиші очікують вибухів.
Бах-бах – два гучних вибухи стрясають землю. У повітря здіймається курява – бомби впали недалеко, але ціллю був, імовірно, інший квадрат.
За пів години загалом було 10 вибухів. Таких заходів російської авіації на добу може бути до чотирьох.
«КАБи – це страшна штука. Тактика пі***ів – вони просто рівняють будинки. Вони знищують укриття, де можна працювати, і все. Йде хвилями – немає такого, що воно постійно. Наростає або затухає, більше або менше, розповідає Денис. – Вони змінюють напрямок. Зараз вони тиждень Білозерське рівняють з землею, інший тиждень вони Золоті пруди рівняють із землею. КАБи – це така штука, котра допомагає їм просуватися».
Денис із побратимами вже потрапляв під такі удари. Саме через них найчастіше доводиться змінювати позиції, каже пілот FPV-дрона 15-ї бригади оперативного призначення «Кара-Даг» із позивним «Гуцул».
«Чуємо розриви КАБів – дуже близько. Сусідня позиція доповідає, що по них відпрацювали КАБи. І тут я виходжу – у нас коридорчик був у підвалі, по всьому підвалу нашої будівлі – дивлюся, проходу між нами і суміжниками – немає. Це було здивування. Та й загалом потім перемістилися на іншу позицію – по ній теж відпрацювали КАБи. Якось змирився. Звичайно, що страшно. Ну але…», – відмахується боєць.
Вони можуть ховатися серед будівельного сміттяДенис, пілот FPV бригади «Кара-Даг»
«Гуцул» більше переймається тим, що зараз важко знаходити цілі – шукати противника, який рухається поодинці або двійками серед густих лісосмуг зараз, – доволі складно.
«Все одразу відстежувати важко, якийсь к*пчик може… Якийсь к*пчик може проповзти десь по посадці, переховатись десь в полі чи ще щось. Хоча б 2-3 к*па за день – це вже добре. «200», звичайно, що дуже добре. Але «300» – теж непогано, бо це потенційний «200» («200» – загиблий, «300» – поранений ред.), – каже боєць.
Тим часом розрахунку кажуть вилетіти дроном на околиці Білицького. Дрон обережно кружляє зруйнованими кварталами у минулому шахтарського містечка.
Тут є українські бійці, але інфільтрується і російська піхота: це район передової – принаймні станом на середину вересня.
По залишках будівель добре видно, що тут російські авіабомби вже зіграли свою руйнівну роль. Зі спостережного пункту просять шукати російських піхотинців.
«Працювати саме в розбомблених містах важко – там дуже багато укриттів. Це зрозуміло, що вони можуть ховатися серед будівельного сміття. Підвали не всі засипає – вони там по норах ховаються. Тому це середовище важче для FPV-дронів. Добропілля недалеко від Білицького пішло вже. Його так само [знищують]. Просто що там же ж багато вже ворожої піхоти – вони туди КАБами не луплять. Там зараз в основному піхота «бодається», – пояснює специфіку Денис.
Того дня сильний вітер посприяв забезпеченню позицій і вивозу поранених з району Білозерського – автівки на швидкості пролітали у бік міста, поки у повітрі майже не було звуку дронів, а на дорогах, де на узбіччях вже стоять згорілі автівки, не чекали дрони-«ждуни».
Коли ми вже віддалялися від поруйнованого міста пішки, по ньому, вчергове за день, російська армія вдарила групою авіабомб. До кінця доби, за звичним розпорядком для російської авіації, ці удари мають повторитися ще двічі.
Російська армія посилює тиск на півдні Донеччини,
на територію, яку контролює уряд України, зокрема в районі Добропілля.
25 вересня російське Міноборони заявило про «капкан» у Добропіллі,
стверджуючи, що бригади Нацгвардії там нібито перебувають в оточенні.
Інститут дослідження війни (ISW) в звіті за те ж 25 вересня вказав
на те, що останнім часом російські військові посадовці поширювали
неправдиві заяви про оточення українських сил на півночі Харківської
області та в районі Добропілля.
26 вересня 1-й корпус Національної гвардії «Азов» спростував заяву Міноборони РФ, наголосивши, що українські війська продовжують контролювати місто Добропілля.
Вихід піхоти, дрони в повітрі і розбите Білозерське (фоторепортаж)
Немає коментарів:
Дописати коментар