Люди любили його і називали душею українського ліричного кіно, сільським самородком. Владники вважали націоналістом. За життя він так і не дочекався звання народного артиста.
Уже посмертно дали Шевченківську премію, пише molbuk.ua.
Іван Миколайчук казав: "Рятувати треба душу народу, душу нації. Всі найбільші цінності – у серці народному. Якщо збережемо духовне здоров’я, то не загубиться і традиційна культура".
"Тепер я знаю, як знімати кіно"
Село Чортория на Буковині. Тут народився Іван Миколайчук. У невеличкій дерев’яній хатині створили музей, яким опікується його племінник Михайло ГРИЦЮК.
– Іван був шостою дитиною. І першою, яка народилася в лікарні, адже за Румунії жінки народжували вдома, – розповів пан Михайло. – День його іменин – 15 червня 1941 року. Через тиждень вуйко позичив у сусіда кобилу, запряг і поїхав у Вашківці, щоб забрати дружину з дитям. Щойно приїхали додому, а це було 22 червня, почалися перші німецькі бомбардування ешелонів з лісом, що стояли на залізниці. Тож Іван завжди казав, що його врятувала кобила Левицького.
– Ось у цій дерев’яній колисці, прив’язаній до сволока, вигойдали всіх Миколайчуків. Івана теж у ній колисали, – розповідала сестра Фрозина. – З дитинства він ріс дуже допитливим, любив співати, грав на багатьох музичних інструментах: скрипці, цимбалах, баяні, сопілці, трубі, арфі.
Любив спостерігати за людьми. Показував, як шкандибав сусідський дідусь, як сварилися між собою баба Маруся і баба Катерина. Я не знаю, звідки в Івана такий талант. Якось у школі він грав у виставі "Безталанна" старого батька головної героїні. І коли брат закричав зі сцени: "А хто мене поховає?", усі жінки в залі заплакали. Іван дуже переймався, коли йому забороняли зніматися в кіно. А одного разу обурився: "І це Україна? Де ви тут бачите Україну?..". Я заспокоювала його: "Ти ще життя не знаєш. Я за румунських часів жила, тоді не можна було й слова українського сказати. А зараз – хочеш читай, хочеш співай". А брат мені відповів: "Румуни давили тіло, а москалі вбивають душу України.
Жаль, що ви цього не розумієте".
З дружиною актора Марією Миколайчук, нині вже покійною, ми зустрічалися в Чорториї під час фестивалю "На гостини до Івана".
– Ми прожили разом 25 щасливих років. Він так любив цю хатину, це подвір’я, заросле травою, село і людей. Хотів жити тут на старості, – говорила посивіла жінка, сидячи біля бронзового бюста чоловіка.
Вона дивилася на високий горб, зарослий кущами й деревами, і пригадувала: "Ось під тією березою ми якось просиділи всю ніч. Стурбована мама вранці запитала Івана: "Де ти був?". А він їй з гордістю: "До мене дівка приїжджала, то ми сиділи на горбі". Вперше ми побачилися в студії при Чернівецькому драмтеатрі. Приходжу якось на репетицію, а там усі актори обступили високого стрункого парубка. Глянула на нього – і як струмом мене пронизало… Напевно, це називається коханням з першого погляду. Коли мама почула, що ми хочемо одружитися, сказала рішуче: "Не дозволю! Ви ще дуже молоді". Іван сіпнув мене за руку, і ми разом впали на коліна. Він промовив: "Прошу дозволити взяти за жінку вашу доньку". Мама усміхнулася й благословила нас. Наш медовий місяць якраз припав на зйомки "Тіней забутих предків". Іван взяв мене із собою в Карпати. Останній рік життя Іван сильно хворів, дуже схуднув, не міг ходити. Якось я взяла його на руки і перенесла з кабінету в кімнату, де стояв телевізор. А він каже: "Бачиш, замість того, щоб я тебе на руках носив, ти мене носиш". На 25-ту річницю нашого весілля чоловік покликав мене до себе. Ледь чутно попросив: "Нахилися". Я нахилилася… Він мене поцілував. Той поцілунок не зможу забути ніколи. Через чотири дні Івана не стало. Останніми його словами були: "Тепер я знаю, як знімати кіно".
"Я не знаю більш національного народного генія…"
"Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко", – казав про Миколайчука режисер Сергій Параджанов. І згадував про кінопроби на роль Івана Палійчука у фільмі "Тіні забутих предків": "Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпували з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджено іншого актора… Ми відчули, що це унікальний талант. Він перелив у наші міські душі свою карпатську силу, свою любов до матері, сестер, братів. Весь, як дзвіночок, Іван був чистим, мужнім, ніжним. Він був смолоскипом, до нього тягнулися всі".
– Іван Миколайчук був чоловіком, який ніколи не прогинався ні перед ким. Він був самодостатнім і з міцним коренем, – висловився Федір СТРИГУН, народний артист України. – Іван був просто людиною, яка любила Україну, а ще – великим мрійником. Він казав: "Зароблю гроші й на свій день народження накрию столи, які поставлю від Чернівців аж до Чорториї. І будемо ми пішки йти та по чарці пити". Я засміявся і відповів, що тоді нам знадобиться два тижні на дорогу, а він каже: "Ну й добре, куди нам поспішати". Він ніколи не відчував себе вторинним, недостатнім, нікому не заздрив, а був чистим душею, світлим, гарним чоловіком, любив людей.
– Іван Миколайчук – це унікальна, іконографічна постать. Це згусток українського характеру, української долі… У його ролях, від чогось комедійного до трагічного, – усе було просякнуте глибокими почуттями, світоглядом. Для мене це та постать, та фігура, яка не тільки робила, а й далі робить українців українцями, – вважає кінокритик Володимир ВОЙТЕНКО.
Цікаві факти про Івана Миколайчука
Запрошували до Голлівуда
*Першу свою роль Іван зіграв у 12 років. Була це роль батька Софії у виставі "Безталанна" за п’єсою Михайла Старицького.
* Перший кіносценарiй "Живий хрест у мертвій діброві", в основі якого лежала достовірна історія про сільських Ромео і Джульєтту, він написав у 17 років.
*Крім акторської, в Миколайчука була і музична освіта: він у 1957 році закінчив Чернівецьке музичне училище за спеціальністю "хормейстер художньої самодіяльності". Гарно співав, грав на багатьох інструментах: сопілці, роялі, цимбалах, скрипці, баяні, трубі, арфі.
* Серед найвідоміших стрічок, у яких знявся Миколайчук, "Тіні забутих предків", "Пропала грамота", "Вавилон ХХ", "Гадюка", "Біла птаха з чорною ознакою", "Така пізня, така тепла осінь" та інші.
*У 1962 році Іван одружився з Марією Карп’юк, з якою познайомився під час роботи у Чернівецькому драмтеатрі. Зйомки фільму "Тіні забутих предків" стали для них медовим місяцем.
* Фільм "Тіні забутих предків", де в головній ролі знявся Іван Миколайчук, отримав 39 міжнародних нагород, 28 призів різних кінофестивалів, з яких 24 гран-прі, занесений до Книги рекордів Гіннеса, входить до 20 кращих кінострічок світу. Гарвардський університет вніс стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.
* У Франції фільм "Тіні забутих предків" був відомим під назвою Les Chevaux de Feu ("Вогняні коні"). Щоби потрапити на нього, парижани стояли всю ніч у черзі за квитками.
*Івана Миколайчука запрошували зніматися до Голлівуду. Коли актор перебував на зйомках у Болгарії, до нього в гримерку зайшов відомий французький актор Жан-Поль Бельмондо і висловив захоплення його майстерною грою.
* Миколайчук був надзвичайно добрим. Він із дружиною прожив 10 років в однокімнатній квартирі у Києві, бо кілька разів поступався чергою на отримання квартири друзям. Більшу частину зароблених грошей актор віддавав рідним, збудував у селі новий будинок для батьків.
* Івана Миколайчука звинувачували в націоналізмі, відсторонили від роботи. Він дуже переймався тим, що йому забороняли зніматися в кіно, не показували фільмів за його участю.
* Іван передбачав свою смерть. "Я найпершим помру, – сказав якось рідним. – Ви всі живете кожне своїм життям, а я живу різними життями, й у кожному з них є Україна".
* Коли Іван захворів, дуже схуд і вже не міг ходити, дружина Марія носила його на руках. Третього серпня 1987 року актор помер.
*Похований Іван Миколайчук на Байковому кладовищі в Києві.
*У 1988 році актору посмертно присвоїли Шевченківську премію. Його іменем назвали астероїд.
Нагадаємо, у Чернівцях стартував фестиваль Mykolaychuk Open, який об’єднує сучасне українське кіно та вшановує спадщину видатного кінорежисера Івана Миколайчука.
Немає коментарів:
Дописати коментар