У запеклих боях на Донеччині загинув захисник із Буковини Владислав Каралаш. Йому було лише 27 років. Молодий чоловік не мав бойового досвіду, але після мобілізації став на захист України.
Про це йдеться у публікації "МБ".
Служив у складі 11 окремого штурмового батальйону та виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту. Для рідних, друзів і побратимів Владислав назавжди залишиться людиною, яка вміла дарувати світло навіть у найскладніші моменти.
"Завжди привітний, щирий, з усмішкою. Він умів об’єднувати людей навколо себе. Його "Червона рута" під гітару пронизувала серце, а вечірні розмови з ним запам’ятовувалися надовго. У Владі поєднувалася доброта, щирість, почуття гумору, людяність. Він був одним із тих, після зустрічі з ким стає тепліше на душі", – згадують друзі.
Владислав Каралаш народився на станції Іванівці Кельменецької громади. Навчався у політехнічному коледжі за спеціальністю "Програмування". Близькі кажуть, що він завжди був надійною опорою для родини – любив батьків, підтримував старшого брата, ніколи не залишався осторонь чужих проблем.
Його друг Валентин згадує Владислава як людину великого серця.
"Влад дуже вирізнявся серед інших добротою та чуйністю. Коли комусь було важко, він завжди знаходив слова, які допомагали рухатися далі. Він безмежно любив свою сім’ю, цінував життя і вмів радіти простим речам. Особливе місце в його житті посідала музика. Він обожнював грати на гітарі й мав надзвичайний голос. Варто було Владу взяти до рук інструмент, як атмосфера навколо змінювалася. Здавалося, що разом із музикою зникають усі тривоги. Пам’ятаю один літній вечір на рідній станції. Ми сиділи, говорили про життя, а потім я попросив його щось заграти. Він усміхнувся і заспівав "Червону руту". Це була одна з його улюблених пісень. Влад не любив метушні, галасу. Він цінував затишок і справжність у людях", – розповідає друг.
З фронту на Владислава чекали батько Володимир, мати Світлана та старший брат Дмитро. Проте у вересні 2024 року зв’язок із військовим обірвався. Згодом родина отримала страшне повідомлення – Владислав зник безвісти.
Майже два роки його рідні жили надією. Щодня чекали дзвінка, звістки. Вірили, що він живий, що, можливо, перебуває в полоні або десь на лікуванні після поранення. Та згодом надію витіснила страшна правда.
14 вересня 2024 року Владислав Каралаш загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Желанне Перше Покровського району на Донеччині. Мати захисника Світлана Каралаш каже: змиритися з втратою сина досі не може.
"Мій син дуже любив свою професію. Він займався програмуванням, завжди допомагав мені, ремонтував комп’ютер, підказував, коли щось не виходило. Для мене він був не просто сином – він був моєю підтримкою, моєю опорою. Важко знайти слова, щоб описати біль. Це дуже велика втрата для нашої родини", – каже жінка.
Попрощалися із Владиславом Каралашем 19 травня 2026 року на станції Іванівці. Йому назавжди залишиться 27. Вік, у якому будують плани, створюють сім’ї, мріють про майбутнє. Та Владислав віддав найцінніше – власне життя – за Україну, за своїх рідних, за право кожного з нас на мрії про майбутнє.
Немає коментарів:
Дописати коментар