Останки голови Організації українських націоналістів (ОУН), полковника армії Української Народної Республіки Андрія Мельника (12 грудня 1890 – 1 листопада 1964 ) і його дружини Софії Федак-Мельник (30 жовтня 1901 – 31 липня 1990) перевезли з Люксембургу до Києва.
У Патріаршому соборі Воскресіння Христового Української греко-католицької церкви 22 травня протягом дня відправляється божественна літургія за упокій, панахида, парастас.
Чин похорону відбудеться 23 травня, а в неділю, 24 травня, домовини перевезуть на Національне військове меморіальне кладовище. А потім, як обіцяють посадовці, створять Національний пантеон, на якому будуть спочивати видатні українці, які поховані на кладовищах у понад двадцяти країнах світу.
У Львові на вулиці Дорошенка є будинок під номером 48. Колись це була вулиця Сикстуська і тут мешкав відомий львівський адвокат і директор страхового товариства «Дністер», громадський діяч Степан Федак, який із дружиною виховав шістьох доньок і двох синів.
Саме у цей будинок і приходили Євген Коновалець та Андрій Мельник, співзасновники Української військової організації (УВО), а згодом ОУН. Коновалець залицявся до Ольги, а Мельник – до Софії. Одна пара побралась у 1922 році, а інша – у 1929 році. Степана Федака жартома називали «тестем ОУН».
У будинку Федаків на свята збиралась велика родина. Бували тут і відомі львів’яни, зокрема письменник Іван Франко. Степан Федак співпрацював і приятелював із митрополитом Андреєм Шептицьким. Був впливовим чоловіком у Львові.
«Пам’ятайте, що Ви є Українці і маєте для України жити та працювати, а не зражатися при тім труднощами ані личними колючками» – ці слова адвокат написав дітям і онукам перед смертю, а помер 6 січня 1937 року.
Процес повернення
Найбільший уклін українцям, які в складних, а подекуди важких, умовах еміграції не забували приходити на могилу Андрія МельникаБогдан Червак
Вже з осені минулого року почалась процедура щодо проведення ексгумації тіл Андрія Мельника і його дружини Софії. Довелось пройти складний процес. І 19 травня у Люксембурзі відбулась церемонія чину похорону полковника. З могили привезли землю, яку висиплять на місце перепоховання.
«Висловлю велику вдячність Його Королівській Високості князю Феліксу, який дозволив подружжям Мельників оселитися у Люксембурзі після Другої світової війни. Українці також пам'ятатимуть Великих Герцогів Жана й Анрі, які дбали про могилу й не дозволили, щоб дорога до неї забулася. Але найбільший уклін українцям, які в складних, а подекуди важких, умовах еміграції не забували приходити на могилу Андрія Мельника, дбали, щоб там не згасав вогонь пам'яті і завжди були живі квіти», – сказав голова ОУН Богдан Червак.
21 травня домовини з останками тіл Андрія Мельника і Софії урочисто зустріли у пункті пропуску «Ужгород» на українсько-словацькому кордоні. Українські прикордонники занесли на руках труни, вкриті українськими державними прапорами та вишитими рушниками.
Пластуни здійснили урочистий чин передачі землі з Красного поля, урочища поблизу Хуста на Закарпатті, де 15-16 березня 1939 року відбулася героїчна, але трагічна битва між захисниками Карпатської України та регулярними угорськими військами, які підтримала нацистська Німеччина. Голова ОУН Андрій Мельник підтримував прагнення закарпатців до незалежності.
22 і 23 травня у Києві в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ кожен може вклонитися останкам Андрія Мельника і його дружини.
Перепоховання і пантеон
Із самого ранку 24 травня домовини перевезуть на Національне військове меморіальне кладовище.
Саме цей факт, що двічі перепоховають Андрія і Софію Мельників, викликало неоднозначне ставлення серед українців. Адже виникло запитання, чому влада спершу не створила Національний пантеон, щоб там спочивав відомий діяч українського визвольного руху і його дружина.
Керівник Українського інститут національної пам’яті Олександр Алфьоров пояснив, що процес повернення в Україну видатних українських діячів мав би початись раніше, ще зі здобуттям Незалежності. За словами Олександра Алфьорова, повернення прахів Андрія Мельника та його дружини – це початок великої програми з повернення українських героїв. Багато могил за кордоном, каже, перебувають у загрозливому стані.
За даними МЗС України, близько ста видатних українських діячів – від провідників визвольного руху до діячів уряду в екзилі – поховані у 21 країні світу.
Ідея створення Національного пантеону у Києві, де мали б спочивати видатні українці, обговорюється понад двадцять років. Але за цей час уже перепоховані деякі українські діячі на Личаківському цвинтарі у Львові. Зокрема, у 2002 році останки президента Західноукраїнської Народної Республіки Євгена Петрушевича були перепоховані з берлінського цвинтаря.
І невдовзі почались дискусії, де мають спочивати провідники ОУН – у Києві чи Львові. Третій президент України Віктор Ющенко у 2006 році видав указ «Про вшанування будівничих Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки».
На Личаківському цвинтарі у Львові перепоховали засновника «Пласту» Олександра Тисовського, полковника УГА Дмитра Вітовського, оунівців Миколу Капустянського, Дмитра Андрієвського, Осипа Бойдуника, Яківа Маковецького, близьких соратників Степана Бандери Лева і Дарію Ребетів.
Ще у 2006 році тодішній голова ОУН Микола Плав’юк звернувся до МЗС України з проханням розпочати заходи щодо перепоховання засновника ОУН Євгена Коновальця.
У 2013 році керівник ОУН Павло Дорожинський заявив Радіо Свобода, що у 2014 році Євгена Коновальця, а також його дружину Ольгу і сина Юрія, які спочивають у Римі, перепоховають у Львові, де створений меморіал. Мова була і про перевезення останків провідників ОУН Степана Бандери, але згоду мали дати рідні, і Андрія Мельника, та його дружини.
Але всі ці заяви залишились лише заявами.
У 2020 році сформували організаційний комітет із підготовки та проведення заходів зі створення меморіалу українських героїв.
Сьогодні представники влади заявляють, що Національний пантеон буде, але ще достеменно невідомо, де він розташовуватиметься, який матиме вигляд. Формується список, хто б там мав бути перепохований.
Андрій і Софія Мельники
Андрій Мельник і Софія Мельник-Федак стали першими, останки яких перевезли у Київ для поховання у майбутньому Національному пантеоні.
Андрій Мельник був відомою людиною в українському національному русі, зауважує український історик, дослідник українського визвольного руху Іван Хома, який позитивно ставиться до перепоховання і говорить про постать Андрія Мельника.
Ці люди не мали змоги жити в своїй державі, померли в еміграції, але життя присвятили боротьбі за державну незалежність УкраїниІван Хома
«Звісно, незвично таке споглядати, але маємо досвід, зокрема перепоховання у Львові Євгена Петрушевича. Скоро це стане звичним, адже так склалось історично, що ці люди не мали змоги жити в своїй державі, померли в еміграції, але життя присвятили боротьбі за державну незалежність України. І цій державі вже скоро буде 35 років. Андрій Мельник був старший за Степана Бандеру на 19 років. Він був ветераном Першої світової війни, де брав участь, як сотник у складі легендарних УСС, пройшов російський полон, став одним зі співзасновників ще однієї стрілецької формації – Січових стрільців Армії УНР, де був начальником штабу. У 28 років йому довелось бути начальником штабу Армії УНР. Він став співзасновником Військової організації, її крайовим командиром, за це просидів 5 років у польській в'язниці у Львові», – наголошує Іван Хома.
Софія Федак була нареченою інженера Андрія Мельника від 1924 року. Тоді польська влада його засудила до 5 років разом з іншими членами УВО у справі діячки, зв’язкової Євгена Коновальця, розвідниці Ольги Басараб. Мельник пройшов через карцер, знущання, тортури, під час яких йому зламали ребра, встановили дослідники. Наречена Софія Федак протягом п’яти років приходила до в’язниці з передачами.
28 лютого 1929 року Андрій та Софія взяли шлюб.
Андрія Мельника запросив на роботу митрополит Андрей Шептицький. З 1929 до 1938 років він працював управителем та інспектором лісів і маєтків митрополита.
23 травня 1938 року у Роттердамі був убитий провідник ОУН Євген Коновалець, шваґр Андрія Мельника. Подружжя у вересні 1938 року виїхало до Берліна.
«Мельниківці», «бандерівці»
Бажанням Євгена Коновальця, як стверджували його соратники, було призначення його наступником полковника Андрія Мельника. У серпні 1939 року його затвердили провідником ОУН на Другому римському зборі ОУН. Тоді почались розходження, конфлікти. Бо ті члени ОУН, які не змогли проголосувати, бо не дістались на збори, говорили про нелегітимність обрання. Хоча всі присутні підтримали кандидатуру Мельника.
Але вже буквально через кілька тижнів почалась Друга світова війна – і Польща була розділена між нацистською Німеччиною і СРСР. Тоді на волі опинився крайовий актив ОУН, зокрема провідник Степан Бандера, які потрапили у 30-ті роки ХХ століття до в’язниць Польщі, і німці їх звільнили.
І відтоді, як зазначають дослідники, почався процес розколу ОУН, який тривав до весни 1941 року. Вважалося, що молоді оунівці пішли за Бандерою, а старші за Мельником. Але весь цей поділ на прихильність до одного чи другого провідника був не такий однозначний.
Степан Бандера і його соратники поставили перед Андрієм Мельником кілька вимог, зокрема, що стосувалися виключення з проводу окремих оунців, а також розділення проводу. Також Степан Бандера наполягав на створенні Революційного проводу у Кракові, який мав підготувати революції у тоді радянській Україні. Андрій Мельник вважав, що радянська влада знищить активних українців, виселить їх, що не можна ризикувати людьми. Він дотримувався думки, що оунівці мають перейти в підпілля і чекати слушного моменту, коли Німеччина і СРСР почнуть війну.
У 1940 році крило Бандери утворило Революційний провід ОУН, їх називали самостійниками-державниками, і пристало на радикальні військові кроки задля відновлення незалежної України.
Дві течії в ОУН в народі називали «мельниківці» і «бандерівці». І «мельниківці» вважали, що Бандера був «розкольником», знищив ОУН. Бо Мельник, як інтелігент, аристократ намагався шукати дипломатичні шляхи, союзників, не ризикувати людьми – тим часом молодший від нього на 19 років Бандера тяжів до радикальних кроків, наголошують дослідники.
Вважалося, що більш помірковане, освіченіше, інтелігентніше крило пішло за Мельником, а радикальна молодь – за Бандерою. У команді Мельника залишались такі постаті національно-визвольних змагань, як Роман Сушко, Омелян Сеник, Микола Сціборський. У команді Бандери були не менш відомі люди другої половини 1920-х – 1930-х років Роман Шухевич, Ярослав Стецько, Степан Ленкавський.
Степан Бандера і Андрій Мельник спілкувались тоді, але це не дало результатів.
Бо Бандера в лютому 1940 року таки створив Революційний провід ОУН у Кракові. У листі до Андрія Мельника повідомив, що чекає від нього наказів, бо той управляє проводом.
Український історик, дослідник українського національно-визвольного руху в ХХ столітті Іван Патриляк в інтерв’ю Радіо Свобода пояснив, що Андрій Мельник негативно на це зреагував, розцінивши це як бунт, що його хочуть перетворити на весільного генерала, а реально ОУН керуватиме Революційний провід. Відтоді був вибуховий процес розколу.
Андрій Мельник оголосив, що це бунт і поставив Бандеру, Стецька та інших прихильників Бандери під організаційний трибунал. Бандера відповів тим самим: відмовився визнавати повноваження Мельника та цей трибунал, оголосив, що Мельник та його оточення відправляються під організаційний суд. До кінця 1940 року обоє оунівців цілковито розійшлися.
Степан Бандера був лідером українських націоналістів, який став суперечливою постаттю, особливо на міжнародній арені.
Чимало українців ставляться до Бандери як до героя визвольної боротьби, інші називають його «нацистським прислужником».
Польща й Ізраїль наполягають, що послідовники Бандери брали участь у брутальних етнічних чистках, від яких загинули тисячі поляків і євреїв. Москва розглядала Бандеру як заклятого ворога. Радянська, а пізніше російська пропаганда створили з нього символ боротьби проти Кремля.
Степан Бандера народився у 1909 році в селі Старий Угринів на Івано-Франківщині. Він став відомим через політичні замахи проти представників польської влади. У 1936 році Бандеру засудили в Польщі за членство в Організації українських націоналістів (ОУН) і організацію вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького, який проводив жорстокі акції проти українського населення.
Ідеологія Бандери була типовою для багатьох країн, партій та рухів 1930-х років і відзначалась радикалізмом і недемократичністю та тоталітарними тенденціями.
У 1941 році Бандеру обрали головою проводу ОУН(б), який ухвалює Акт про відновлення Української держави. У документі йшлося і про співпрацю з нацистською Німеччиною, яка під проводом Гітлера мала б допомогти Україні визволитися від московської окупації. Спершу німці загравали з Бандерою, але влітку 1941 року його заарештувало гестапо за відмову відкликати Акт про державність. Близько півтори тисячі членів ОУН (б) були заарештовані нацистами, багатьох з них німці розстріляли.
Бандера провів більшу частину війни в нацистському концтаборі «Заксенгаузен». Два його брати загинули в концтаборі «Аушвіц». Батька Бандери закатував радянський НКВС, а сестри провели багато років в таборах ГУЛАГу.
Наприкінці 1944 року нацисти випустили Бандеру з концтабору у сподіванні сформувати новий антирадянський альянс із українськими націоналістами. Бандера покинув Німеччину і повернувся на її територію вже після завершення Другої світової війни. Зі свого осередку в Мюнхені він співпрацював із британськими і західнонімецькими спецслужбами, надаючи підтримку у проведенні таємних операцій у Західній Україні.
Бандеру вбив агент КДБ у Мюнхені в 1959 році.
Що кажуть політики?
У 2008 році український парламент вирішив відзначити ювілей Бандери на державному рівні.
У 2010 році президент України Віктор Ющенко посмертно присвоїв Бандері звання Героя України. Через кілька місяців, після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича, Донецький окружний адміністративний суд скасував цей указ. Суд пояснив це тим, що звання Героя можна присвоювати лише громадянам України.
У 2010 році Європейський парламент за ініціативою польських депутатів висловив жаль через указ Ющенка, зазначивши, що «ОУН співпрацювала з нацистською Німеччиною». У відповідь депутати трьох обласних рад Західної України назвали це «наклепом».
Петро Порошенко як президент України у 2017 році заявляв, що Бандера зробив «величезний внесок» у національно-визвольний рух і закликав оцінити його постать комісію з історичних питань.
У 2018 році група конгресменів США звинуватила Україну у прославлянні «нацистських колаборантів», таких як Бандера. Тодішній директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович це назвав «змішуванням некомпетентності та свідомого спотворення інформації».
Володимир Зеленський як кандидат у президенти у 2019 році казав, що Степан Бандера «герой для якогось відсотка українців», «один з тих людей, які захищали свободу України», а згодом наголошував, що відповідь про роль Бандери має дати час.
Громадська думка
Громадська думка в Україні залишається поділеною щодо того, чи був Бандера національним героєм, як вважають його прихильники й частина українських патріотів, а чи злочинцем, як стверджують його супротивники, а також антиукраїнська пропаганда.
Згідно з опитуваннями, майже 50% населення України позитивно оцінюють постать Степана Бандери (значне зростання під час великомасштабної війни). Негативно про його роль у становленні української державності відгукнулися 11% опитаних. Ще 19% зазначили, що ставляться до діяльності Степана Бандери як позитивно, так і негативно, а близько 18% не змогли відповісти на це запитання.
Словом «бандерівець» деколи називають українських націоналістів чи загалом патріотів України – чи то в позитивному сенсі, чи в негативному.
«Мельниківці» намагалися захопити бандерівський офіс в Кракові. За даними Івана Патриляка, у цьому протистоянні були вбиті від 200 до 800 осіб. «Надзвичайно складна, чорна сторінка в діяльності двох структур одна проти одної», – зауважив в інтерв’ю Радіо Свобода Іван Патриляк.
Хоча згодом між Мельником і Бандерою не було конфлікту. Але окупаційні режими, особливо кремлівська влада, дуже вправно використовували колишні протиріччя для протиставлення двох структур ОУН.
Частина польських істориків і політиків, а також деякі ізраїльські дослідники Голокосту звинувачують мельниківців у співпраці з німецькою окупаційною владою та антисемітській риториці. Прихильники Мельника у відповідь кажуть, що ОУН прагнула незалежності України, а не перемоги Третього рейху. Згодом частина лідерів ОУН, включно із самим Мельником, потрапила до концтабору. Мельника не засуджували за воєнні злочини.
«Радянські агентурні ігри»
За твердженням історика Миколи Посівнича, у розколі українських націоналістів були зацікавлені Росія і Німеччина. Радянські агенти крутились і біля Бандери, і біля Мельника. І доказом цьому є опубліковані розсекречені документи.
Це були два різні покоління, два різні підходи до державностіМикола Посівнич
«У такому складному суспільно-політичному, економічному становищі не забуваймо про радянські агентурні ігри. В одному і другому середовищі були відфільтровані агенти, які свідомо робили розколи, і, на жаль, воно не сприяло об’єднанню.
Персонально Мельник і Бандера не вели між собою війни. Бачимо моменти, коли нацистська Німеччина, СРСР використовували розбіжності, щоб ослабити національно-визвольний рух. Бандера дуже гідно оцінював постать полковника Мельника. Це видно по листах, спілкуванню. Це були два різні покоління, два різні підходи до державності. Свій шанс покоління Мельника і Коновальця втратили у 1919-1921 роках.
З іншого боку, у 1940 році потрібно було вибирати чітку політичну лінію. І політична лінія, і методи боротьби, обрані Бандерою, перемогли. А постать Мельника відійшла на другий план, на перший план вийшло ціле покоління Бандери і «бандерівців», які створили УПА. Мельник мав інші метод і стратегію, тому історія розставила все на свої місця. Покоління Бандери, Шухевича, Стецька на початку 40-х ХХ століття виводили свої ідеї. «Мельниківці», «бандерівці» – це були політичні порахунки вже в діаспорі, коли українці опинилися на еміграції», – каже історик Микола Посівнич.
Згідно архівних документів, 30 червня 1941 року Андрій Мельник звернувся до українців із закликом «об'єднатись під одним прапором, під одним проводом заради виборення Самостійної Соборної Української Держави».
28 липня 1941 року у листі до Генріха Гіммлера він висловив протест проти включення східної Галичини до генерал-губернаторства.
15 січня 1942 року надіслав меморандум до Адольфа Гітлера з вимогами припинити згубну німецьку політику в Україні.
Андрій Мельник неодноразово відправляв заяви, листи до високопосадовців Третього Рейху, у яких вимагав змінити їхнє ставлення до питання незалежності Української держави в межах її етнічних земель.
Наприкінці липня 1941 року Андрій Мельник із дружиною за наказом гестапо був заарештований і примусово відправлений до столиці Німеччини.
У січні 1944 року подружжя таємно покинуло Берлін і оселилось у Відні.
Через тиждень – черговий арешт і повернення у Берлін. Від Мельника вимагали підписання різних документів, зокрема відмови від намагань налагодити зв’язок з ОУН. Але Мельник не погодився.
У липні 1944 року подружжя відправили до концтабору Заксенгаузен, в якому на той час перебували Степан Бандера, Ярослав Стецько.
Люксембург і повернення в Україну
Після завершення Другої світової війни Мельників запросив Великий герцог Люксембурзький – і вже з кінця 1945 року Андрій та Софія Мельники проживали у Люксембурзі. Разом з ними жила і мама Софії Марія, яка померла у 1952 році.
У 1957 році Андрій Мельник запропонував створити світове об’єднання українців, на основі якого у 1967 році виник Світовий конгрес вільних українців.
Полковник Андрій Мельник помер 1 листопада 1964 року в Кельні (Німеччина). Спершу його хотіли поховали у Роттердамі, де спочивав Євген Коновалець. Але провідник ОУН заповів поховати себе на цвинтарі в Люксембурзі, де вже спочивала мама його дружини. І Андрій Мельник поруч її могили зарезервував місце для себе і Софії.
Постать Андрія Мельника є менш відомою й популярною серед українців, аніж, для прикладу, Степана Бандери, зауважує історик Микола Посівнич. А це, каже, вислід роботи радянської пропаганди, яка навісила на Мельника ярлик «колабораціоніста», «поплічника нацистів», взаємопоборювання між фракціями «бандерівців» і «мельниківців».
«Постать Мельника перебуває на другому плані, він був у тіні Коновальця, а в роки Другої світової війни – Бандери. Потрібно переосмислити і оцінити роль взагалі українського національно- визвольного руху і, зокрема, Мельника у подіях 1917–1921 років і кінця 30-х-50-х років», ‒ каже Микола Посівнич.
Після перевезення останків Андрія Мельника і його дружини, за словами президента України Володимира Зеленського, готується рішення щодо перепоховання полковника УНР, командувача УВО, голови проводу ОУН Євгена Коновальця, який похований на цвинтарі Кросвейк у місті Роттердам (Нідерланди). Могила Коновальця має статус тимчасової, оскільки вважалося, що в майбутньому він має бути похований у межах України.
Як зауважують співрозмовники Радіо Свобода, перенесення прахів українських діячів сприятиме їхній популяризації, а також спонукатиме дослідників аналізувати їхнє життя, діяльність, ті історичні процеси, в яких доводилось ухвалювати важливі рішення. Важливо, кажуть, що процес перенесення розпочався з такої історичної постаті, як Андрій Мельник.
Немає коментарів:
Дописати коментар