Ольга Александрова
У Росії запроваджують кримінальну відповідальність до п’яти років за «заперечення геноциду радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни, образу пам’яті жертв геноциду та осквернення їхніх поховань у Росії та за кордоном». Відповідний законопроєкт пройшов Держдумі РФ одразу друге і третє читання. За словами його авторки, заступниці голови комітету Держдуми Росії з розвитку громадянського суспільства Ольги Занко, «захист правди про геноцид радянського народу є питанням національної безпеки».
Що це все означає? Адже ж не Сталіна, якого в сучасній Росії зображають на іконах і увічнюють у фресках храмів, путінська влада назве відповідальним за геноцид народів СРСР.
Розповідає Російська редакція Радіо Свобода
Наприкінці грудня 2025 року очільник Росії Володимир Путін установив у Росії День пам’яті жертв геноциду радянського народу, який відзначається 19 квітня.
Новий російський закон буде карати «за знищення, пошкодження або осквернення розташованих у Росії чи за її межами поховань жертв геноциду радянського народу, а також пам’ятників, стел, обелісків, інших меморіальних споруд чи об’єктів, що увічнюють пам’ять жертв геноциду радянського народу».
Віртуозна підміна понять
Експерти зазначають, що терміну «геноцид радянського народу» не було навіть у СРСР, він з’явився в Росії лише в останні роки.
Новий закон в Росії приймається на тлі знищення історичної пам’яті про сталінські репресії та війну Росії проти України.
Символічно, що пропагувати ідеї нового закону буде колишній Музей історії ГУЛАГу. Замість нього відкрито Музей пам’яті жертв геноциду радянського народу.
Музей історії ГУЛАГу в Москві закрили в листопаді 2024 року. Там були зібрані матеріали державних і сімейних архівів, спогади колишніх в’язнів та їхні особисті речі, а також предмети, знайдені на місцях розташування сталінських таборів.
Раніше російська влада переглянула Концепцію про жертви політичних репресій – із неї прибрали згадки про їхню масовість, положення про необхідність увічнювати пам’ять жертв репресій та багато іншого.
Згідно з даними дослідників архівів КГБ (російські арахіви каральних органів СРСР досліджувалися в період після 1991 року і до моменту, поки доступ до них не закрив Путін) та правозахисних організацій (таких як «Меморіал»), загальна кількість людей, які пройшли через радянську систему ГУЛАГу, складає майже 18-20 мільйонів осіб. Але є дослідники, а зокрема британський історик Орландо Файджес, які вважають, що враховуючи всіх, хто перебував у засланні, трудових поселеннях та в’язницях, то кількість ув'язнених може сягнути 25 мільйонів.
Зараз у багатьох російських регіонах знову встановлюються пам’ятники Сталіну, а пам’ятні знаки та таблички, присвячені пам'яті жертвам сталінських і радянських репресій, прибираються.
Для чого російська влада стирає пам’ять про сталінські репресії, але збирається боротися з «геноцидом радянського народу», і проти кого конкретно може бути спрямований новий закон, Радіо Свобода розповіла одна із засновниць товариства «Меморіал», правозахисниця, історик та публіцист Ірина Щербакова:
– Цей закон настільки безглуздий і настільки, як і інші ухвалені в Росії історичні закони. Він не має жодного стосунку ні до історії, ні до терміна «геноцид», що в цьому сенсі коментувати його важко.
Я думаю, що він спрямований проти європейської пам’яті, проти пам’яті про масовий терор і політичні репресії, проти того, що радянська армія, визволяючи Європу від фашизму, абсолютно ніяк не принесла свободу європейським країнам. Наприклад, країни Балтії опинилися під радянською імперією, усюди стояли радянські війська і так далі. Якщо хтось намагався вирватися з цієї імперії, як чехи у 1968 році, туди знову вводили війська і танки.
Цей закон запроваджується проти цієї пам’яті, тому що з жодними історичними фактами він не має нічого спільного.
Ніхто не заперечує мільйонних жертв, які понесли народи СРСР під час Другої світової війни.
Читайте тут: Друга світова війна. Втрати України
Але якщо вже говорити про сам термін «геноцид», то треба насамперед згадати геноцид стосовно народів СРСР, який здійснювався самою радянською державою.
У цьому ж варіанті в Росії це абсолютно оруелівське перекручення самого поняття геноцид і всіх історичних фактів.
– Спікер Держдуми Росії В’ячеслав Володін каже, що закон «посилить правову охорону історичної пам’яті та буде протистояти спробам реабілітації нацизму». А що насправді відбувається в Росії з історичною пам’яттю?
– Наскільки я розумію, на території Росії ніхто не зазіхає на пам’ятники на честь Другої світової війни.
Усюди стоять пам’ятники загиблим, Вічні вогні, стели.
На пам’ять про загиблих під час війни ніхто не зазіхає
До речі, треба ще згадати, чи поховали всіх загиблих?
Ще зовсім недавно було відомо про безліч непохованих. Зокрема, йдеться про солдатів Другої ударної армії, які загинули під Ленінградом (Тепер Санкт-Петербург). Тож краще б влада думала про це. На пам’ять про загиблих під час війни ніхто не зазіхає.
Я думаю, що цей закон спрямований проти переміщень пам’ятників радянським солдатам, які в останні роки відбулися в країнах Балтії та в низці інших країн.
Ці пам’ятники не мають нічого спільного зі справжніми фронтовиками, які ціною страшних жертв дійсно визволили Європу від фашизму, але аж ніяк не принесли свободу ні країнам Балтії, ні Польщі і так далі.
Я думаю, що це спрямовано на них – щоб тема опору країн радянській окупації після 1945 року перетворювалася на тему захисту від нацизму.
Хоча це абсолютно не так і не має з цим нічого спільного.
– Ми бачимо, що влада закрила в Москві Музей історії ГУЛАГу. Раніше в Росії заборонили доступ до справ репресованих. Про що говорить ця тенденція?
– Це цілком очевидна тенденція не говорити про злочини держави проти власного народу. Не говорити про злочини, які вчинялися Сталіним, забути найжорстокішу сталінську політику і масовий терор.
Коли вони говорять про «геноцид радянського народу», слід було б згадувати про 11 народів і національностей СРСР, які були депортовані. Слід було б говорити про мільйони розкуркулених і засланих селян. Слід було б говорити про Голодомор, який забрав життя мільйонів людей в Україні, Казахстані і так далі. Я вже не кажу про мільйон розстріляних у так званому Великому терорі.
Ось про що треба було б говорити насправді.
А російська влада зовсім не хоче про це говорити і ставить пам’ятники Сталіну.
Вони намагаються всіляко видалити із суспільної свідомості пам’ять про репресії. Тому перетворюють Музей ГУЛАГу на музей справжньої фальсифікації історії.
Крім того, ухвалення цього нового закону дуже навіть корелюється з війною, яку Росія веде проти України.
Пропагандистськи необхідність цієї війни пояснювалася і подавалася людям як війна з нацизмом і фашизмом, що абсолютно не мало нічого спільного з реальністю.
Навпаки, Росія напала на Україну, веде страшну агресивну війну, знищує мирне населення.
Подивіться, в якому стані звільняють українських військовополонених
Подивіться, в якому вигляді в ході обмінів звільняють українських військовополонених – ось про що треба було б говорити. У якому жахливому вигляді українські військовополонені виходять із таборів, у яких умовах вони тримаються, що переживають ці люди і цивільні українці, захоплені на окупованих територіях – дивитися на це страшно.
Це справді злочин російської влади. Але, звісно, це все буде вивернуто, і в новому Музеї геноциду радянського народу ми зможемо побачити якісь злочини, які нібито вчинені в Луганській та Донецькій областях. Страшно подумати, на яку пропаганду все це перетвориться, – вважає Ірина Щербакова.
_________________________________
Увесь радянський період в історії України позначений репресіями. За час комуністичного режиму, за підрахунками істориків, через репресії радянських каральних органів (ЧК-ОГПУ-НКВС-МГБ-КДБ) пройшло понад 10 мільйонів громадян. Радянська влада створила тотальну систему стеження і доносів, а на території російського Сибіру для утримування репресованих та використання їхньої праці була організована спеціальна система таборів ГУЛАГ.
Репресії торкнулися усіх верств населення, представників усіх соціальних груп і професій: від селян і робітників – до науковців, митців та священників. В Україні практично немає людей, чих б родин, у тих чи інших формах, не торкнулися репресії.
Форми репресій:
- позбавлення заможних верств населення власності на захоплених більшовиками територіях;
- розкуркулення та насильницька колективізація;
- голодомор-геноцид селянства;
- арешти та ув'язнення;
- розстріли;
- переслідування вірян та знищення церков;
- репресії проти інтелігенції;
- примусове переселення у Сибір неблагонадійних разом із родинами;
- депортація кримських татар;
- депортація українців із Західної України;
- обмеження у правах, а нерідко й ув'язнення у сталінських таборах тих, хто пройшов через нацистський полон;
- обмеження у правах та можливостях громадян, які були під окупацією нацистів;
- антисемітська кампанія «боротьби із космополітизмом»
- боротьба із «українським буржуазним націоналізмом»;
- боротьба із українським визвольним рухом;
- боротьба із правозахисниками і дисидентами;
1,5 мільйонів заарештованих – таку цифру називають історики, опираючись на вцілілі офіційні документи радянських каральних органів.
Майже половина із заарештованих – були розстріляні. Тільки в одну ніч на 19 травня 1938 року у Києві чекісти розстріляли 563 людини.
Немає коментарів:
Дописати коментар