Українські переселенці з жахом зізнаються, що надія повернутися у свої домівки та побачити рідних практично згасла на тлі переговорів.
Президент США Дональд Трамп позбавляє українців, які втекли від війни, надій на повернення додому. Про це йдеться у матеріалі Financial Times.
Надія згасає
Три роки тому Катерина залишила окупований Мелітополь. Вона мріяла про повернення і зустріч із матір’ю, але, спостерігаючи за переговорами адміністрації Трампа з Росією щодо закінчення війни в Україні, її надія згасала.
"Ми бачимо, що питання окупованих територій навіть не лежить на столі", – сказала Катерина. "Тож на даний момент перспективи вже досить зрозумілі. Ми не сподіваємось бачити своїх батьків найближчим часом".
Катерина – одна з сотень тисяч українців, які втекли після російського вторгнення у 2022 році. Вона залишила рідне місто, сподіваючись, що це тимчасово. "Потім два тижні перетворилися на три роки", – згадує вона. Тепер вона боїться, що більше ніколи не повернеться.
Інші переселенці у розмові з Financial Times поділяють ці страхи. Вони бояться, що переговори в Саудівській Аравії приведуть до поступок Росії. При цьому адміністрація Трампа неодноразово демонструвала байдужість до їхньої долі. Вашингтон відмовився називати Росію агресором, а нещодавня затримка військової допомоги Києву стала сигналом про готовність США поступитися українськими територіями.
Багато українців давно усвідомили, що Росія навряд чи добровільно відмовиться від окупованих земель. Від анексії Криму у 2014 році до повномасштабного вторгнення – Москва лише розширювала контроль. Надії на територіальний обмін остаточно згасли цієї весни, коли українські війська втратили контроль над частинами Курської області, що були захоплені минулого року.ad
Переселенці шукають вихід
Попри це, багато переселенців все ще шукають вихід. Катерина, як і тисячі інших, залишилася в Запоріжжі – найближчому місті до її рідного Мелітополя, незважаючи на близькість до лінії фронту.
Опитування Київського міжнародного інституту соціології показує, що частка українців, готових до територіальних поступок заради миру, зросла з 8% у 2022 році до 39% у 2025-му. Водночас майже половина категорично проти будь-яких компромісів.
"Я не хочу, щоб люди продовжували гинути", – каже Максим, який теж покинув Мелітополь.
Але він, як і Катерина, хоче справедливості – можливості повернутися хоча б тимчасово, забрати речі, продати майно:
"Тут небезпечно. Я не знаю дня, щоб по цьому місту не було авіаудару. Але я залишаюся тут, щоб мати шанс повернутися".
Він залишив Мелітополь після того, як російські військові прийшли на його роботу і погрожували ув’язненням. Родина пройшла через 24 російські блокпости, його двоє дітей бачили, як росіяни змушували батька роздягатися під дулом автоматів. Вони втратили три квартири – весь сімейний статок – і тепер ледве зводять кінці з кінцями в Запоріжжі.
"Незалежно від того, чим закінчаться ці переговори, для переселенців єдиний прийнятний результат – можливість доступу до своїх рідних і свого майна", – каже Максим.
Олена, яка залишила будинок на окупованій території, згадує, як дізналася, що російські адміністрації позначили її дім як "покинутий". Жінка зараз живе у Дніпрі, насилу платить за оренду житла і бідкається:
"Наші "чудові нові гості" забирають наш дім. З усіма нашими речами всередині".ad
РФ зазіхає на максимум
Росія претендує не лише на окуповані території, а й на ті, які вона ніколи не контролювала – включаючи саме місто Запоріжжя. Представник Трампа Стів Віткофф нещодавно заявив, що в цих регіонах "відбулися референдуми, на яких переважна більшість висловилася за Росію". Українці зустріли ці слова з жахом – адже так звані референдуми 2022 року проходили під дулами автоматів.
Російські чиновники заявляють, що жодна угода неможлива без повного виходу України з Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Переселенка Вероніка сприймає ці умови з іронією:
"Ви можете написати на паркані все, що завгодно, але це не робить його вашим".
Минулого літа вона допомогла своїй матері втекти з окупації через Білорусь – дорога зайняла майже тиждень. Її 81-річна мати, яка народилася під час Другої світової війни, знову пережила окупацію у 2022 році. "Я боялася два роки", – зізнається вона.
Вероніка досі думає про свій дім, втрачений на війні:
"Тож якщо ми просто скажемо: "Добре, тепер ми зупинимося", – за що тоді загинули люди? Я не хочу, щоб більше людей гинули. Але я також хочу, щоб була справедливість".
Немає коментарів:
Дописати коментар