Близькість до кордону з РФ, події в Курській області та майже щоденні обстріли прикордоння – все це не дає мешканцям Чернігівщини жити хоча б у відносному спокої. Чернігівці все частіше згадують весну 22-го року, коли російські війська оточили місто. Щоправда, тепер вважають себе більш підготовленими. Після двох з половиною років війни поряд із російським кордоном мислять більш прагматично та не мають ілюзій, що «все скоро закінчиться». Поліцейська Оксана Огненко розповіла Радіо Свобода, як рятувала людей під час облоги російськими військовими Чернігова і про «найстрашніший» день для неї.
«Ми готові до будь-яких подій, які можуть розгортатися в нашій області. З такими країнами, як Росія і Білорусь поряд потрібно бути готовими до всього», – каже чернігівка Оксана Огненко.
«В місті сьогодні досить напружена атмосфера», – додає вона.
Стосовно подій, які відбуваються сьогодні в Курській області РФ жінка говорить: «Сподіваюся те, що відбувається, піде лише на користь нашій державі, і таким чином надасть можливість дійти до перемоги або до мирних переговорів. Сподіваюся, що це дозволить повернути нашу територію до тих кордонів, які Україна мала на 1991 рік».
В той же час Огненко добре пам’ятає події лютого-березня 22-го року, коли 300-тисячний Чернігів потрапив у облогу, коли росіяни цілодобово обстрілювали житлові квартали та вбивали мирних мешканців. Та сьогодні, каже жінка, все вже далеко не так, як було два з половиною роки тому. Змінилося ставлення самих чернігівців до того, що відбувається в країні.
«У кожного громадянина України – у кожного українця, українки, маленьких наших громадян – все змінилося! – пояснює свою думку чернігівка. – Ми більш підготовлені до будь-яких подій, які б не сталися у нашій країні. Єдине, що лишилося незмінним – це хвилювання за рідних та близьких».
Оксана – поліцейська. Служить у ювенальній превенції. Займається дітьми та підлітками, які потрапили в складні життєві умови. По роботі жінка багато спілкується з мешканцями області. Каже, з одного боку люди сьогодні змінилися в кращий бік – стали більш чуйними та добрішими один до одного. Часто допомагають тим, хто потребує. Наприклад, переселенцям з регіонів, де сьогодні тривають бойові дії.
Агресія зростає
Але є і негативні моменти, які принесла війна в життя мирних мешканців.
«Як співробітник ювенальної превенції, відчуваю, що війна вплинула на нашу молодь. З одного боку, на жаль, відмічаємо зростання дитячої злочинності. Одна з причин, зрозуміло, це війна. Це агресія, яка проявляється скрізь. Стало більше, наприклад, домашнього насильства. Чоловіки, і навіть жінки, які проходять службу, захищають нас, приїжджають з найгарячіших точок нашої країни часто зі зруйнованою психікою. Часто їхня агресія проявляється саме на близьких, на родичах, на дружинах, на дітях. В основному на дітях. Тому і діти зазнають насильства. І потім вони проявляють оцю агресію, виходячи в суспільство».
Оксана розповідає, що сьогодні у неї значно збільшився обсяг роботи саме з неповнолітніми, які проявляють агресію.
«Раніше не було такої гострої проблеми», – зауважує поліцейська.
Оксана разом з колегами щодня працюють з молоддю. Не рахуючись з особистим часом, намагаються допомогти, як тим, хто проявляє агресію, так і тим, хто від неї потерпає.
Не можна порівнювати…
Оксана Огненко має великий досвід роботи з різними дітьми та підлітками.
Не можна порівняти те, що я пережила тоді в Південному Судані з тим, що відбувається сьогодні в моїй рідній країні
У 2016 році вона в складі миротворчої місії несла службу у Південному Судані. Саме в той час там відбулася ескалація військового конфлікту.
«Не можна порівняти те, що я пережила тоді в Південному Судані з тим, що відбувається сьогодні в моїй рідній країні», – говорить Оксана.
Але жінка погоджується, що досвід таки там отримала великий, і він їй навіть допоміг. Наприклад, не розгубитись, а вчасно сконцентруватися і робити корисні справи для своєї громади, коли у лютому 2022 року росіяни підійшли буквально до самого Чернігова та оточили древнє місто.
Тоді потрібно було вижити попри все, згадує Оксана ті страшні події.
Страшний ранок початку вторгнення
«Це був ранок, десь близько 4-ї години… Всі спали, і на телефон мого чоловіка подзвонила його рідна сестра. Я тільки почула, що вона дуже сильно плаче в телефон. Думала, може щось сталося з батьками… Але вона дуже гучно в телефон кричала, що «почалася війна, нас бомблять, на нас скидають бомби», – згадує Оксана ранок 24-лютого 2022 року.
А вже за мить задзвонив телефон і самої Оксани. Телефонували з Головного управління Національної поліції. Коротко повідомили, що «бойова тривога, ворожа техніка, танки, інші технічні засоби перетинають кордон».
Сину сказала, щоб він був вдома, був завжди з телефоном. А якщо обірветься зв’язок… Ми і раніше часто проговорювали, де ми можемо один одного знайти
Чоловік Оксани теж працює в поліції. Почувши новини, вони дуже швидко зібралися і поїхали на службу. Єдине, про що тоді хвилювались – за неповнолітнього сина, якого потрібно було самого лишити вдома.
«Сину сказала, щоб він був вдома, був завжди з телефоном, – згадує жінка. – А якщо обірветься зв’язок… Ми і раніше часто проговорювали, де ми можемо один одного знайти і за яких обставин, якщо у нас не буде мобільного зв’язку. Навіть не готуючись до війни, а просто між собою так домовлялися».
Син лишився вдома, мама і тато поїхали виконувати свій обов’язок.
«Думки були різні тоді в голові, – згадує жінка. – Що буде?! Невже це правда?! А куди зараз іти…»
На роботі вже збиралися так само схвильовані колеги.
Усіх хвилювали схожі питання:
Що сьогодні будемо робити? Як і де отримувати зброю? Які засоби індивідуального захисту у нас будуть? Що робити з документацією?
На роботі Оксана в той день пробула недовго. Десь близько шостої години ранку всім дівчатам та жінкам сказали їхати додому – збирати речі, відводити дітей та родичів похилого віку в укриття, або заправляти транспорт і евакуйовуватись самостійно, поки ще немає централізованої евакуації родин поліцейських.
Коли Оксана з кількома колегами сідала в автомобіль, щоб їхати додому, в місті пролунала перша тривога. Попри хвилювання, жінка записала цей момент на телефон.
«Ми так всі злякалися! – розповідає Оксана Огненко. – Ми саме стояли на світлофорі, чекали, коли загориться «зелений». Мабуть десь поряд був гучномовець. Сирена лунала настільки гучно, що всередині все опускалося, було дуже-дуже страшно. Таке бачила тільки у фільмах, якщо чесно».
Повернувшись додому, Оксана швидко зібрала необхідні речі для себе і сина. Тривожних валізок вийшло лише дві. Наплічник сина та її невелика валіза.
Поклала документи, ліки і буквально пару кофтин. Це все, що було у моєму рюкзаку
«Я поклала змінну одежу, ліки – тому що холодно було, і я розуміла, що якщо десь зараз складеться така ситуація, що я чи моя родина, ми будемо десь у підвалі, то необхідні будуть ліки. Поклала документи, ліки і буквально пару кофтин. Це все, що було у моєму рюкзаку».
Чоловік Оксана вмовляв її виїхати з сином з міста. Але жінка відмовилась.
Проте і лишатися на верхніх поверхах багатоповерхівки, де вони мали квартиру, теж було небезпечно.
Наступного дня вибухи лунали вже в самому Чернігові.
Немає коментарів:
Дописати коментар