«Нам доведеться мати справу з Путіним». Які варіанти «компромісу» з РФ пропонують Україні деякі західні країни — розбір

 

Прапор України на розбитому лобовому склі одного з автомобілів українських військових, Донецька область, 7 червня 2022 (Фото:REUTERS/Stringer)

Автор: Інна Семенова

Через 110 днів після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну фокус світової уваги до війни помітно змістився у бік дискусії про те, чи можна досягти миру ціною компромісних кроків з боку Києва.

У той час як лідери Польщі, Великої Британії, країн Балтії, а також багато американських політиків наполягають на безумовній підтримці України та навіть неможливості надалі домовлятися будь про що з Володимиром Путіним, на сторінках світових ЗМІ все частіше з’являються тексти про недостатню єдність Заходу в цьому питанні.

Ось лише кілька прикладів нових заголовків у світовій пресі:

• Складні питання для Заходу, тоді як українські міста балансують на межі (The New York Times, 12 червня)
• Що далі? Союзники України розділені у питанні про ендшпіль для Росії (Reuters, 13 червня)
• Завершити цю війну якнайшвидше — у найкращих інтересах Заходу та України (The Guardian, 9 червня)

У цих та багатьох інших аналогічних текстах обговорюються можливі варіанти дій Заходу та України на тлі війни, яка затягується.

Читайте також:

Хранителі обличчя Путіна. Чому ключові європейські лідери продовжують дзвонити до Кремля й утихомирювати диктатора

Дискусію підігрівають нещодавні заяви впливових світових політиків: від президента Франції Еммануеля Макрона, який закликав «не принижувати Росію» до свіжої заяви голови дипломатії ЄС Жозепа Борреля, який констатував, що Євросоюзу доведеться співіснувати з Росією, попри ті звірства, які росіяни чинять в Україні.

НВ узагальнив варіанти дій, які пропонують Україні західні прихильники якнайшвидшого компромісу, а не повної перемоги, — і наводить аналітичні оцінки, які пояснюють можливі ризики таких підходів.

Компроміс із «позиції сили»: переговори з РФ після повернення до лінії розмежування до 24 лютого

Такий варіант озвучив, зокрема, голова дипломатії ЄС Жозеп Боррель у новому інтерв'ю, відповідаючи на запитання, чи має Брюссель «просто допомогти Україні захистити себе або, як відкрито бажають Польща та США, допомогти їй виграти війну».

Читайте також:

Томас Фрідман

Іронія долі. До чого може призвести війна в Україні

«Наша військова допомога має якнайшвидше дістатися українських сил, тому що вони ведуть війну не банкнотами, а гарматами, які дозволяють їм протистояти російській агресії. Водночас усі війни закінчуються припиненням вогню та переговорами, і Україні необхідно мати можливість підійти до цього етапу з позиції сили, щоб Росія більше не могла окупувати територію, яку вона завоювала та окупувала з 24 лютого».

У відповідь на уточнююче запитання про те, чи є метою європейців спроба «допомогти Україні повернути території, які вона втратила від початку війни [вторгнення]», Боррель відповів: «Так, це здається мені розумним». Аргументуючи свою думку, він також окремо додав, що поки що не бачить шляхи для початку переговорів прямо зараз: «Щоб танцювати танго, потрібні двоє, але оскільки росіяни не реагують на заклики до переговорів, дипломатія поки що залишається в залі очікування. Проте перед росіянами рано чи пізно постане питання, чи хочуть вони зупинитися, який результат отримати і на яких умовах», — констатував голова європейської дипломатії.

Подібні думки, що виключають прагнення «умиротворити» Путіна вже зараз, раніше висловлювали також інші лідери ЄС — від голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн до голови Європарламенту Роберти Метсоли.

Читайте також:

Україна має виграти війну, а путінська агресія має стати стратегічною поразкою — голова Єврокомісії

Жорсткіший для України варіант ідеї повернутися до лінії 24 лютого висловлював раніше в Давосі ексдержсекретар США Генрі Кіссинджер. «Переговори мають розпочатися протягом найближчих двох місяців, перш ніж відбудуться потрясіння, які буде нелегко подолати, — заявив Кіссинджер. — В ідеалі лінією розмежування має бути повернення до колишнього статус-кво [до 24 лютого 2022], — сказав Кіссинджер. За його словами, спроби України повернути свої території, захоплені РФ до 2022 року, включаючи Крим, будуть «не боротьбою за свободу України, а новою війною проти самої Росії».

Контраргументи аналітиків: Росія не змириться навіть із малою поразкою

Варіант подібної «малої перемоги» розглядають аналітики впливового журналу Foreign Affairs — як ймовірніший з двох сценаріїв успіху України — у своєму нещодавньому матеріалі Що, якщо Україна переможе? Вони вважають варіант швидкого та повного звільнення Криму та Донбасу малореальним, проте вірять у здатність України «витіснити Росію із західного берега Дніпра [у Херсонській області], встановити периметри оборони навколо територій, контрольованих Росією на сході та півдні України, та забезпечити собі вихід до Чорного моря». «З часом українські сили могли б просунутися вперед, розбиваючи наведений Росією „сухопутний міст“ із Кримом […] По суті, Україна могла б відновити статус-кво, який існував до того, як Росія розпочала свою атаку в лютому», — переконані автори Foreign Affairs.

Читайте також:

Гарольд Джеймс

Головна стратегія Кремля. На що розраховує Путін?

Вони визнають, що такий успіх України «не буде тією перемогою, яка змінить світ, і про яку мріють деякі західні оглядачі». Проте така перемога меншої за розміром і слабшої у військовому відношенні України над «імперською державою», з усім тим, «матиме хвильовий ефект у регіоні й у світі, демонструючи, що успішний опір могутнім агресорам можливий».

Головні ж ризики такого сценарію полягають у тому, що Росія не змириться ані зі своєю поразкою, ані з будь-якими домовленостями про ненасильницькі кроки за підсумками переговорів. «Будь-яка українська перемога тільки спонукатиме ще більшу непоступливість Росії. Як тільки РФ зможе відновити свій військовий потенціал, вона скористається наративом про приниження, щоб заручитися внутрішньою підтримкою для відновлення зусиль взяти під контроль Україну, — прогнозують автори матеріалу. — Навіть якщо Путін програє війну, то він не відпустить Україну. Він також не сидітиме склавши руки, поки Україна завершить процес західної інтеграції». Таким чином, українська перемога в обмеженому форматі вимагатиме не ослаблення західної підтримки, а лише її посилення, констатують аналітики Foreign Affairs.

«Україна та Захід повинні виходити з того, що Росія не зазнає прийме поразки […], — наполягають вони. — Метою української та західної стратегій має бути стала безпека України. Партнери Києва цілком вірно відмовилися йти на компроміс щодо суверенітету та незалежності України. Але вони також мають продумати „завтрашній день“ після перемоги України. Замість донкіхотських очікувань, що Росія схилиться перед українською перемогою або просто піде з міжнародної арени, стала безпека України вимагатиме кропітких зусиль та ретельно вивіреного збільшення політичних, фінансових та військових інвестицій».

Негайне припинення вогню заради переговорів, а фактично — можливі територіальні поступки України

Серед прихильників такого варіанта розвитку подій — представники Італії, Франції, Німеччини. Лідери цих трьох країн — Маріо Драгі, Еммануель Макрон та Олаф Шольц — мають намір спільно відвідати Київ 16 червня.

Раніше влада цих держав прямо чи опосередковано підтримувала ідею про якнайскоріше припинення вогню, що фактично могло б зафіксувати російські завоювання перших 3,5 місяці війни як статус-кво. У такому разі Україна могла б втратити контроль над частинами Херсонської, Запорізької, Харківської, Донецької та Луганської областей на додачу до Криму та раніше окупованих територій Донбасу.

Крім того, на ідеї закликати Україну до негайного припинення вогню раніше у закритому режимі підготовки до саміту ЄС наполягали також Угорщина та Кіпр.

Такі плани мають кілька варіацій.

Припинення вогню із нинішнім статус-кво у спробі домовитися з РФ: італійський план

Ще 19 травня, виступаючи на засіданні верхньої палати італійського Сенату, прем'єр-міністр Італії Маріо Драгі заявив, що «припинення вогню має бути досягнуто якнайшвидше». Водночас він висловився за продовження тиску на РФ за допомогою економічних санкцій, «бо ми повинні посадити Москву за стіл переговорів».

Тоді ж у травні італійський уряд під керівництвом Драгі запропонував власний план припинення війни в Україні, який було передано генсеку ООН Антоніу Гутеррішу та країнам G7. За даними газети La Repubblica, цей план передбачає такі кроки, за якими має бути виведення російських військ з території України:

• припинення вогню в Україні та демілітаризація лінії фронту під наглядом ООН;
  
• переговори про статус України, які передбачають вступ країни до ЄС, але не приєднання до НАТО;
  
• двостороння угода між Україною та Росією щодо Криму та Донбасу: влада Італії пропонує, щоб «спірні території» мали повну автономію з правом самостійно забезпечувати свою безпеку, але при цьому суверенітет над регіонами належав би Києву.
  
• укладення багатосторонньої угоди про мир та безпеку в Європі, яка охоплюватиме питання роззброєння та контролю над озброєннями, запобігання конфліктам та заходам зміцнення довіри.
  

На додачу Італія запропонувала створити міжнародну групу, яка стежитиме за дотриманням цього плану (включаючи Італію, Францію, Німеччину, Туреччину, США, Китай, Канаду, Велику Британію, Польщу та Ізраїль), а також залучити до цього процесу Євросоюз, ООН та інші міжнародні організації.

Варто додати, що в Росії не вважають варіантом можливого компромісу ідею італійської влади про автономію «спірних територій», як називають українські землі в Італії, у складі України.

Читайте також:

«План Б»: Британія та Польща можуть вступити у війну, а смерть Путіна мало що змінить — Піонтковський

Заступник голови Радбезу РФ Дмитро Медведєв назвав план Драгі «чистим потоком свідомості європейських графоманів», заявив, що «його готували не дипломати, а місцеві політологи, які начиталися провінційних газет і оперують лише українськими фейками» і категорично відкинув пропозицію про суверенітет України над Донбасом та Кримом. «Це пряме хамство на адресу Росії, загроза її територіальній цілісності та привід для початку повноцінної війни, — заявив Медведєв зокрема про Крим. — У Росії немає і ніколи не буде політичної сили, яка погодилася б навіть обговорювати долю Криму».

Глава МЗС РФ Сергій Лавров назвав італійську ініціативу «несерйозною», що ще раз підкреслило небажання Москви повертати Україні будь-які із захоплених територій, у тому числі у разі припинення вогню.

Контраргументи аналітиків: підхід не враховує наслідків поразки України

Стратегію низки європейських урядів, які вимагають якнайшвидшого перемир’я та побоюються надавати Україні більше озброєнь у страху спровокувати Москву, 11 червня критично оцінив у журналі Politico Ендрю Міхта — декан Коледжу міжнародних досліджень у Європейському центрі досліджень у галузі безпеки ім. Джорджа Маршалла.

Читайте також:

«Дуже тяжка». Кулеба назвав хворобою бажання європейських політиків зберегти обличчя Путіну

«Наростаючий хор закликів до припинення вогню на Заході демонструє брак стратегічної уяви щодо того, як могла б виглядати Європа, якби Києву було надано достатньо зброї та підтримки, щоб перемогти російську армію на полі бою», — підкреслює він. Фактично така стратегія Франції та Німеччини, а також низки голосів у США «дозволяє Києву продовжувати боротьбу, але не пропонує чіткого шляху до перемоги». А ще не враховує наслідки поразки України, констатує Міхта.

«На даному етапі будь-яке припинення вогню дозволило б Путіну утримати завойовану територію, а залишок української держави — позбавлений промислового басейну на сході та на тлі продовження Росією блокади Чорного моря — не міг би самостійно виживати економічно. Що ще важливіше, за кілька років Путін перегрупується, відновить свої збройні сили та зможе розпочати ще один раунд завоювань, щоб захопити всю Україну — особливо якщо угода про припинення вогню включатиме скасування санкцій щодо західного імпорту, який відіграє ключову роль у виробництві російської зброї», — пише Ендрю Міхта.

Водночас перемога і відновлення цілісної України — «не як пострадянської, а як процвітаючої демократичної держави, тісно інтегрованої в європейську економіку», могло б докорінно змінити геополітичну ситуацію на континенті, переконаний фахівець. На його думку, це дозволило б:

• покласти край «трьом століттям імперіалістичних устремлінь» Росії, її претензіям «на роль ключової євразійської держави в Європі»;
  
• змістити центр тяжіння в Європі з тандему Франції та Німеччини на центральноєвропейське сузір'я, що включає Німеччину, Польщу, скандинавські країни, держави Балтії та саму Україну;
  
• завдяки формуванню такого міцного оборонного союзу — вивільнити зусилля США для майбутнього суперництва з Китаєм в Індо-Тихоокеанському регіоні.
  

«Давайте наберемося сміливості, щоб допомогти Україні перемогти», — закликає Міхта прихильників негайних переговорів із РФ за всяку ціну.

Не програти, але й не перемогти в прагненні «не принижувати Росію»: ідеї Макрона

Найбільш двозначною залишається позиція президента Франції Еммануеля Макрона: світ намагається зрозуміти, що означають його заклики «не принижувати» Росію. Уперше ця ідея прозвучала в промові Макрона в Європарламенті 9 травня, а 3 червня він повторив її в інтерв'ю французьким ЗМІ, заявивши, що Росія не має бути «приниженою», щоб у той день, коли завершаться бойові дії, «ми могли б прокласти шлях до виходу дипломатичним шляхом».

Читайте також:

«Час обговорювати, як не принижувати Путіна, давно минув». Мелінда Сіммонс в інтерв'ю НВ висловлює скепсис щодо заяв Макрона

Ці заяви Макрона виявилися настільки резонансними, що вимагали подальших роз’яснень. «Дехто витлумачив заклик Макрона […] як пропозицію про те, щоб „втиснути“ Україну в [режим] припинення вогню та територіальних поступок», — констатує FInancial Times у нещодавньому матеріалі. У цій публікації зібрано низку думок французьких аналітиків і політологів, які спробували припустити, що Макрон мав на увазі лише післявоєнні відносини Євросоюзу з РФ, а його формулювання «передбачало, що Росія якимось чином зазнає поразки».

«Однак двозначність заяв Макрона про Росію затьмарила все це, що викликало розчарування не лише в Києві, а й у Варшаві та країнах Балтії — якраз у той час, коли українські сили відбивають російський наступ на Донбасі», — наголошує FT. «Уявіть, якби хтось сказав Франції: „Давайте не будемо принижувати [німецького] імператора“ у розпал битви при Вердені», — навів аналогію Мішель Дюкло, представник паризького Інституту Монтеня.

Агентство Reuters у свіжому матеріалі від 13 червня також констатує, що «Німеччина та Франція зберігають більш двозначний підхід, обіцяючи скоріше не дати Путіну перемогти, аніж перемогти його, хоча водночас підтримують нові жорсткі санкції», — пише агентство, наводячи роз’яснення одного з неназваних союзників Макрона: «Питання полягає в тому, повернемось ми до холодної війни чи ні. У цьому різниця між Байденом, Джонсоном та нами».

Читайте також:

«На прохання Зеленського». З грудня Макрон провів «близько сотні годин» розмов з Путіним

«У якийсь момент нам доведеться мати справу з паном Путіним, якщо не відбудеться переворот. І це тим більше вірно через те, що ця війна має бути якомога коротшою», — цитує Reuters союзника Макрона.

У цьому ж тексті викладена схожа позиція Німеччини. Джерело в уряді ФРН повідомило агентству, що в кабінеті Шольца залишилися незадоволені заявою глави МЗС Німеччини Анналени Бербок, яка публічно підтримала ідею США «послабити Росію». Мовляв, як сказав співрозмовник Reuters, у німецькому уряді вважають, що така позиція ускладнює розуміння того, коли ЄС зможе зняти санкції проти Росії і чи можна пов’язати це питання з укладанням мирної угоди між Києвом та Москвою. Раніше Бербок заявила, що санкції проти РФ не повинні бути скасовані доти, доки її війська не покинуть Крим.

А Жозеп Боррель у відповідь на прохання прокоментувати бачення президента Франції заявив, що його слова «втілюють реальність»: «Росія продовжить своє існування після мирних переговорів, і необхідно буде чітко визначити, як ми маємо намір із нею співіснувати. Це співіснування буде дуже важким після того, що Росія зробила в Україні. Це вторгнення, ця агресія, це знищення України, ми все це щовечора бачили по телевізору, і я сам бачив на місці. Але нам все одно доведеться намагатися співіснувати з росіянами на цьому континенті», — заявив Боррель.

Контраргументи аналітиків: Макрон забуває про досвід Грузії та цілі Путіна

Підхід Еммануеля Макрона розкритикував колишній очільник служби зовнішньої розвідки Великої Британії МІ-6 Джон Соерс у своїй нещодавній колонці для Financial Times під назвою Макрон грає у небезпечну гру навколо України.

За його словами, проблема полягає в тому, що негайне припинення вогню зафіксує актуальні російські військові завоювання. «Немає підстав думати, що Володимир Путін погодиться відступити. Насправді ж окупанти займаються „русифікацією“ окупованих територій, запровадженням російської мови в школах, контролем ЗМІ та призначенням осіб, [посади яких] номінально підзвітні місцевим адміністраціям», — зазначає Соерс. Він нагадує, що «Путін вже розіграв таку саму гру раніше», коли у 2008 році дипломатичні зусилля французького президента Ніколя Саркозі призвели до припинення вогню в Грузії, однак лише ціною окупації двох регіонів країни. Грузія так і не повернула собі суверенітет над Південною Осетією та Абхазією.

Читайте також:

Путін фантазує про об'єднання захоплених українських територій в «окремий федеральний округ» — ЗМІ

«Якщо черговий раунд європейської дипломатії залишить за Росією її військові досягнення в Україні, то Путін відновить політичну владу всередині РФ і відчує достатньо влади, щоб почати нові військові авантюри в майбутньому, — попереджає Соерс. — Українці хочуть боротися, і їм потрібна наша постійна підтримка — сучасне озброєння та посилення санкцій проти Росії. Це означає ще кілька місяців страшної боротьби. Проте передчасне припинення вогню допоможе Путіну вирвати перемогу із пащі поразки. Жоден західний лідер не має бути прихильником цього».

Політолог і публіцист Андрій Піонтковський також констатував у нещодавньому інтерв'ю, що Макрон опинився серед лідерів чотирьох країн (включаючи Італію, Німеччину та Угорщину), які «грають на боці Путіна і тим самим відчайдушно намагаються змусити Україну ухвалити капітулянтську мирну угоду».

«Це не мирна угода, це просто фіксація ще одного етапу захоплення України. Ціль війни Путін не змінював з першого дня — ліквідація української державності. Путін у своїй війні з Україною вже піднявся на найвищий можливий ступінь ескалації, його завдання — знищення Української держави. Не важливо, як він хотів її досягти, може взяттям Києва і транспортуванням туди якогось маріонеткового уряду, якогось Медведчука чи Мураєва. Зараз він хоче досягти цієї мети захопленням Херсонської та Запорізької областей, нав’язуванням Україні капітулянтського миру, який, крім втрат територій, викличе ще й глибоку кризу в українському суспільстві. Коли Путін веде війну на знищення, треба думати не про ескалацію конфлікту, а про максимально можливу допомогу Україні», — переконаний Піонтковський.