Сьогодні — Стрітення ГосподнєСьогодні, 15 лютого за новим стилем, християни східної традиції святкують Стрітення Господнє — одне з дванадесятих свят. В основу свята покладено розповідь євангеліста Луки про зустріч праведного Симеона та пророчиці Анни із младенцем Ісусом на 40-й день після Його народження, коли, за законом Мойсеєвим, Йосиф і Марія принесли Богомладенця до Храму, щоби принести у жертву двох горлиць або голубиних пташенят.

 

Середньовічна легенда, яку Сергій Аверінцев називав «дуже дивною та тим більше показовою», гласить, що праведний Симеон був одним з 72-х перекладачів єврейського тексту Старого Завіту на грецьку мову, тобто одним з авторів «Септуагінти». Коли він перекладав книгу пророка Ісаї, то глибко замислився над словом «діва» у стиху «Ось, діва зачне в утробі, і родить Сина, і наречуть йому ім’я Еммануїл» (Іс 7:14). За однією з версій передання, він вже був хотів вискоблити слово «діва» та замінити його словом «жінка», але був зупинений ангелом, який пообіцяв, що Симеон не помре, доки не побачить сповнення цього пророцтва. Старець прожив три з половиною століття, доки не зустрів народженого від Діви Спасителя світу.

Перша згадка про святкування Стрітення Господнього походить з Палестини IV-го століття. Про процесію до «Анастасісу» (храму Гроба Господнього) у 40-й день після Епіфанії (свята на честь народження, пришестя у світ та хрещення Ісуса Христа) та проповідь на тему євангельського уривку про Стрітення розповідає знаменита паломниця Егерія. У вірменському лекціонарі, що свідчить про Єрусалимські богослужбові традиції V століття, Стрітення також ще не має власної назви та називається просто «Сороковий день від Різдва». В Константинополі свято стало відомо не раніше першої половини шостого століття, а згодом поширилося на всьому візантійському Сході.

Літургічний статус свята у церквах східної традиції досі не визначений остаточно. Джерела свідчать, що від свого початку це свято сприймалося як Господське, тобто на честь Господа Ісуса Христа. Втім, у Єрусалимській традиції V–VII століть зустрічаються дві назви цього свята: «Стрітення Господа» та «свято Очищення». Перша назва згодом домінує у Візантії та григоріанській традиції Риму, друга — у богослужбовій традиції папи Геласія (V ст.). Назва «Очищення Блаженної Діви Марії» домінує у середньовічних латинських джерелах та остаточно фіксується місалом 1570 року. Така назва проіснувала аж до нового місалу 1970 року, відредагованого за рішеннями Другого Ватиканського собору (1962–65) — відтепер свято у Римській традиції носить назву «Представлення Младенця Ісуса Господу у Храмі».

Сьогодні — Стрітення Господнє

Найдавніше з відомих зображень Стрітення Господнього, Рим, V ст.

У західних церковних календарях назва свята Стрітення несе свідчення про давню процесію із факелами чи свічками. Тема світла домінує у іспанській та французькій назвах: Candelore, Chandeleur — тобто «світильник». У поляків Стрітення називають святом Najswietszy Marii Panny Gromnicznej — Божої Матері Громничної, або святом Громниці, що пов’язано із традицією освячення цього дня особливих свічок. Із Західної Церкви цей чин перейняли українські греко-католики, а потім він поширився і серед православних в Україні.

Найдавніше з відомих зображень Стрітення Господнього збереглося на мозаїці з правого боку тріумфальної арки навколо вівтарної частині базиліки Санта Марія Маджоре у Римі (432–440).