СПОГАДИ
У 1910 році у моєму рідному селі Пилипче Борщівського повіту весною після Пасхи у церкві Пресвятої Богородиці беруть шлюб мій майбутній дідусь Штефан Карачко та бабуся Кубей Марія, яка в подальшому бере фамілію Карачко.
Життя молодої пари починалось складно молодятам не було де жити та не було у них кусочка своєї землі і то було саме складне для молодої пари. Вони жили на краю села у комірному.
Вже у осінню пору дідусь вирішив їхати на роботу в далеку Канаду.
На той час бабуся вже була вагітною моїм татусем.
Як склалась робота у дідуся ніхто не знав. Листи дідусь писав, але чомусь вони до бабуся не доходили.
Вже на весні 1911 року у Марійки народжується син мій майбутній татусь, якому дають ім’я Іван на честь татуся бабусі.
Як розповідала сама бабуся життя у неї було дуже важке горбатилась з ранку до вечора у місцевого панка щоб якось прогодувати свого сина.
Лише через 15 років дідусь Штефан повертається до дому до своєї дружини та синочка.
Родина зразу стала жити краще купили будинок з великим господарством землю ліс. Було у господарстві 8 коней від яких татусь не відходив ні на мить навіть з ними розмовляв.
А коли прийшли совіти то все забрали тільки залишився маленький будиночок.
22 Червня 1941 розпочалась війна і зразу почалась мобілізація.
Бабуся безумовно не пускала татуся на фронт і сказала, щоб він ішов у ліси і там ховався.
Але татусь довго не витримав ховався неділі три і вночі повернувся до дому бабуся його навіть не впізнала.
Він змарнів з бородою, а коли бабуся його нагодувала він поголився та помився сказав.
-Більше в ліс я не піду. Впіймають москалі вб’ють піймають бандерівці теж вб’ють, як буде на фронті так і буде.
Бабуся почала плакати кричати хоча знала його впертий характер, як скаже так і зробить.
Татусь сам пішов в райвійськкомат де його і чекали.
Зразу попав у піхоту пройшовши фронтом через європейські країни до Берліна і не отримав ні одного поранення.
А бабуся тим часом ходила до всіх навколишніх церквах та монастирям і заказувала служби Божі та сама там молилась за сина Івана.
Про те як «наші війська» себе поводили татусь багато розповідав мені запам’яталась одна розповідь.
«Коли ми входили у Чехію то нас зустрічали квітами, а коли виходили то за ними кидали каміннями справа втім, що солдати вели себе по свинськи. Заходили в магазини просто їх грабували, а коли потрапляли у винні підвали то бочки розбивали прикладами з бочки виливалось все вино, вони набирали тільки одно кухля…»
Татусь писав листи з фронту і вони доходили.
Розповідала бабуся листи були великі і я раділа, що буду знати все, що там відбувається. Але коли почала читати то в перших рядках він писав я живий здоровий, далі на двох листах він запитував про коней…
Але з Божою ласкою татусь повернувся з фронту аж в 1947 році живий та здоровий.
У 1986 він відійшов у вічність.
Ці спогади я присвячую пам’яті моєї родини та татусю.
Степан Карачко - редактор Буковинський край
Немає коментарів:
Дописати коментар