Серед рішень інших Помісних Церков, які висловилися щодо Православної Церкви України,
прийняте сьогодні на засіданні Синода Кіпрської Церкви, на мою думку, є
найбільш серйозним і таким, що заслуговує на увагу.
У тому числі через
те, що воно, очевидно, стане орієнтиром для інших Церков, які теж
збираються висловлюватися з цього приводу. Свого часу, на
Всеправославному соборі на Криті у 2016 році Кіпрський архієпископ
Хризостом виступив з найбільш яскравою доповіддю, яка містила найбільш
ґрунтовну критику міжправославних стосунків. Так і тепер.
Більшу частину документа складає критика спільних дій і рішень РПЦ і УПЦ МП (хоча самі ці церкви не називаються, але документ однозначно говорить саме про їх рішення) щодо загальноправославної єдності, а саме: 1) односторонні спроби зірвати Всеправославний собор під надуманими приводами відсутності консенсуса (нагадаю, що УПЦ МП виступила більш вигадливим критиком собора, ніж навіть РПЦ); 2) намагання використовувати Євхаристію та поминання інших Предстоятелів задля загальноправославного шантажа. Кіпрський синод підкреслює абсурдність цих рішень, ставлячи риторичне запитання: "Чи може таке бути, щоби одним церковним наказом можна було припинити дію Святого Духа у храмах під юрисдикцією іншої Церкви?” Кіпрська Церква чітко і правильно попереджає з цього приводу: “Божественна Євхаристія, через яку народ отримує освячення, має залишатися за межами церковних суперечок.” Керівництво УПЦ МП часто апелює до смирення. Ось що з цього приводу говорить Кіпрська Церква: "Припинення поминання Предстоятеля іншої Церкви, через будь-яку адміністративну чи юрисдикційну причину, не свідчить про православну чесноту смирення."
В останніх параграфах кіпрського документа йдеться конкретно про ПЦУ. З одного боку, визнається, що наміром Вселенського Патріархату у даруванні автокефалії Церкві в Україні (у документі ця назва використовується паралельно із назвою Церква України) було примирення і досягнення церковної єдності. Тобто не папізм, не рука держдепа і інші нісенітниці, які розганяються засобами масової церковної пропаганди. З іншого боку, зазначається, що ця мета ще не досягнута. Кіпрська Церква пропонує визначити випробувальний період для українських церков, щоб вони могли зблизитися одна з одною. Якщо у цей період зближення не відбудеться, тоді пропонується, щоб Вселенській патріарх скликав загальноправославний форум: собор або синаксис предстоятелів. Зазначається, що це має бути виключно ініціатива Константинополя як першої Церкви.
Надумане ж питання міститься у передостанньому параграфі синодального рішення. Тут йдеться про “чутливість російського народа” щодо місця хрещення “його прародичів”. Кіпрська Церква закликає Вселенський патріархат “подбати про закріплення його [народа] певної відносної юрисдикції там”. Кіпрська Церква не пропонує жодної конкретної форми “закріплення юрисдикції”. Єдиний намір за цією незрозумілою ініціативою – надіслати позитивний сигнал Москві. Але одночасно реалізацію цієї ідеї Кіпр покладає на Константинополь, тобто робить її практично нездійсненою.
У підсумку можна сказати, що однозначний сигнал надіслано і Православній Церкві України. Тональність і лексика Кіпрської заяви загалом позитивна щодо ПЦУ. Її готові будуть повністю визнати, якщо вона продемонструє не лише на словах, але й на ділі готовність до співпраці і діалогу з іншими церковними групами в Україні. Спроби будь-якої групи всередині ПЦУ встановити монополію або приватизувати процес консолідації Православ’я в Україні контрпродуктивні і шкодять ПЦУ як всередині, так і назовні – з точки зору її визнання іншими Церквами. Власне, найбільший ворог ПЦУ – це ті, хто в ній тягне ковдру на себе, бо це аж ніяк не допомагає консолідації українського Православ’я. А Православні Церкви готові виділяти на консолідацію лише обмежений час. Якщо ПЦУ в нього не вкладеться, тоді можуть бути запущені інші механізми рецепції ПЦУ – більш болючі для неї. Годинник цокає.
Немає коментарів:
Дописати коментар