Київ – Боєць-доброволець батальйону «Донбас» Володимир
Махоркін упевнений: влада у Києві могла зупинити захоплення
адміністративних будівель на Донбасі ще весною 2014 року. Сам Махоркін
жив у місті Сніжне на Донеччині.
Допоки місто окуповане проросійськими бойовиками, Махоркін живе на Полтавщині, у місті Кременчук: після участі у бойових діях на сході допомагає родинам загиблих побратимів та відстоює соціальні права таких, як він, добровольців. Про свої будні у зоні бойових дій та на Полтавщині Володимир Махоркін розповідає Радіо Свобода.
– Я влітку 2014 року пішов добровольцем боронити Україну, мав палке
бажання якнайшвидше звільнити рідне Сніжне і всю загарбану територію
України. А перед тим я спостерігав бездіяльність влади, коли
адміністративні будівлі у різних містах Донбасу захоплювали місцеві
«шахтарі» та їхні російські куратори. Тоді центральна влада не ризикнула
взяти на себе відповідальність і розігнати той «шабаш». А серед
місцевих політиків та чиновників, серед правоохоронців і суддів
виявилось багато зрадників, які перейшли на бік Москви. І дехто з них у
вже звільнених Україною населених пунктах Донбасу продовжує працювати в
органах управління державою.
Володимир Махоркін
– Як Ви особисто діяли у той час, коли починався конфлікт?
– Я намагався бодай щось зробити, виходив разом з однодумцями на
мітинги під синьо-жовтими прапорами України. Але ми швидко збагнули, що
без зброї нас просто знищать фізично або візьмуть під арешт і
катуватимуть, або ж у кращому випадку – за кошти випустять. Чи це
правдива перспектива, я вирішив на собі не перевіряти: перевіз родину
подалі, а сам поїхав у Нові Петрівці, у військовий табір, пішов
добровольцем у батальйон територіальної оборони «Донбас». У складі
батальйону мені випала чимала «екскурсія» рідними місцями: північ
Донецької області, центр Луганщини, Попасна, Лисичанськ, а далі знову
Донеччина – Іловайськ. Про «Іловайський котел» багато написано і
відзняті документальні сюжети. Я ж на початку операції в Іловайську
воював у складі розвідувальної роти «Донбасу», і командир в якийсь
момент відправив нашу роту на евакуацію поранених з Іловайська. Мабуть,
це і врятувало мені життя, ми з пораненими виїхали за день до того, як
почався обстріл «зеленого коридору» поблизу Іловайська.
Допоки місто окуповане проросійськими бойовиками, Махоркін живе на Полтавщині, у місті Кременчук: після участі у бойових діях на сході допомагає родинам загиблих побратимів та відстоює соціальні права таких, як він, добровольців. Про свої будні у зоні бойових дій та на Полтавщині Володимир Махоркін розповідає Радіо Свобода.
Cеред місцевих політиків та чиновників, серед правоохоронців і суддів виявилось багато зрадників, які перейшли на бік Москви. І дехто з них продовжує працювати в органах управління державою
Ми швидко збагнули, що без зброї нас просто знищать фізично або візьмуть під арешт і катуватимуть
– Як довго Ви воювали у складі батальйону «Донбас»?
– З липня 2014-го до травня 2015 року я був бійцем цього батальйону.
Потім побратим з «Донбасу», знаючи, що я родом з Сніжного, запропонував
приїхати на Полтавщину. Мовляв, ти приїжджай в гості і глянь, чи тобі у
нас сподобається, може, сподобаються тобі ті місця, де я живу. Моя
родина вже на той час проживала у Полтаві, тож я вирішив, чом би і собі
там не осісти, принаймні до тих пір, як весь Донбас Україна звільнить.
Мені сподобалось рідне місто мого побратима – Кременчук – і ми з сім’єю
вирішили тут залишитись. Восени 2017 року я очолив міську організацію
ветеранів Кременчука: якщо казати чесно, я навіть і гадки не мав, що це
така напружена робота.
Володимир Махоркін
– Що Ви вкладаєте у слово «напружена»?
– Напружена – це означає, що іноді треба напружити усі сили, щоб у
місцевих чиновників «вибити» те, що належить ветеранам, згідно із
законом: ділянку землі, безкоштовну путівку у санаторій тощо. Звичайно,
серед чиновників і політиків багато тих, хто допомагає і хто з нами
співпрацює, тобто, по деяких питаннях в учасників бойових дій є
взаємопорозуміння з чиновниками, а по деяких – немає. Я прекрасно
розумію, що існують інтереси громади, існують інтереси окремих членів
громади (тих же бійців-ветеранів, наприклад), а існують також інтереси
окремих чиновників, політиків або бізнесменів. При потребі я звертаюсь
від імені організації до судів і ми вирішуємо наявні проблеми через суд.
Взагалі я вважаю, що для захисту прав ветеранів та будь-якої іншої
частини українського суспільства це саме суспільство повинно тиснути на
органи влади, якщо вони самі не хочуть робити свою працю. Це і є
громадський контроль за владою, без нього не буде реформ та розвитку.
– Які проекти зараз перебувають «у роботі»?
– Розповідаю про ситуацію у Кременчуці: ми здійснюємо розроблені та
узгоджені нашою ветеранською спільнотою проекти патріотичного виховання
молоді; нашими партнерами виступають місцеві освітяни та інші
патріотичні громадські організації. Ми хочемо, щоб молодь знала історію
України, історію свого краю та міста, домовляємось з педагогами і
запрошуємо бійців виступати перед школярами. Крім того, проводимо
заняття з тактичної медицини та розповідаємо, як вберегтись у разі
терористичного нападу або надзвичайних ситуацій. Продовжуємо допомагати
нашим побратимам-ветеранам, щоб місцеві чиновники виконували закони
України, надаючи їм законні пільги тощо. Іноді, знов-таки, ідемо у суди,
щоб «легалізувати» добровольців, бо з цим існують проблеми.
Моя родина вже на той час проживала у Полтаві, тож я вирішив, чом би і собі там не осісти, принаймні до тих пір, як весь Донбас Україна звільнить
Існують інтереси громади, існують інтереси окремих членів громади (тих же бійців-ветеранів), а існують також інтереси окремих чиновників, політиків або бізнесменів
– Які проекти зараз перебувають «у роботі»?
Проводимо заняття з тактичної медицини та розповідаємо, як вберегтись у разі терористичного нападу або надзвичайних ситуацій
Немає коментарів:
Дописати коментар