Кожний будинок нашого старого міста має свою історію, своїх мешканців, своїх господарів, зрештою, своє життя…джерелоhttps://versiits1.wordpress.com
Місто – це окремі будинки, вулиці, квартали, що прикрашаються та перетинаються скверами, площами, парками, які люди називають на честь когось чи чогось. Потім назва вулиці може змінитися через політичні чи соціальні колізії . І тільки десь у глибинах архівів зберігаються ці забуті назви, виведені обов’язковим каліграфічним почерком, упорядковані і мовчазні.
«Десь понад десять тисяч років тому людство витворило одну з найстаріших складних структур – місто. Цей своєрідний продукт людського духу має свій простір, характер, стиль і ще багато іншого. Наприклад видимі образи», – Іван Монолатій «Діри пам’яті».
Або уявні видимі образи. Адже деякі події, сюжети ми можемо уявити. Іноді навіть і відтворити. Я пам’ятаю, як на нашій вулиці знімали фільм «Гадюка» режисера Віктора Івченка і наш будинок попав у кадри.
З попередньої публікації (З ЖИТТЯ ОДНОГО БУДИНКУ… UHRMACHERGASSE, 4) ми знаємо, що будинок №4 двоповерховий, кам’яний по вулиці Кароля Мікулі / вул. Карла Лібкнехта/ /Strada Luca Arbore / /Strada Ceasornicarilor/ /Uhrmachergasse (Годинникарів)/ входить до Центрального історичного ареалу історико-культурної заповідної території м. Чернівців і є цінною забудовою. Будинок знаходиться на куті Judengasse /вул. Шолом Алейхема/ і Uhrmachergasse /вул Кароля Мікулі/.
Пишу Будинок з великої літери, бо він, як люди, жив, змінювався, старів, відкриваючи свої брами та двері осель мешканцям, які теж жили, раділи, сумували. Саме цими вулицями кудись йшли, поспішали, зустрічалися Лео, Мозес, Макс, Якоб, Леонід, Леон, Джетті, Анна, Лейба, Пінкас, Карл, Аба… Це імена мешканців і власників будинку у 1908 році, які зберігаються в адресній книзі «Адреси Чернівців, у тому числі пригородів» за 1909 рік у бібліотеці Віденського університету.
«Візитною карткою будь-якого міста, його обличчям є архітектура, яка, формуючись впродовж сторіч, створює своєрідну, неповторну атмосферу, притаманну лише йому. Міські споруди мають часто не тільки архітектурну цінність, як, будучи свідками тих чи інших подій або ж ставши домівкою чи тимчасовим притулком для визначених людей, набувають історичної цінності, стають тією ланкою, що поєднує минуле і сьогодення», – Іван Монолатій «Діри пам’яті».
У будинку жили люди різних професій.
Наприклад, Леон Лауер (Leon Lauer) , ім’я якого записано в адресній книзі Uhrmachergasse, 4 від 1913 року. Пан Леон працював службовцем в університецькій бібліотеці. Про нього також збереглися відомості і в адресній книзі обліку 1927 та 1936 року. Тільки тепер він Лейб Лауер (Leib Lauer), професія – бібліотекар, а вулиця називається ім’ям молдавського боярина Луки Арборе (Luca Arbore).
Жителі і домовласники будинку №4 Luca Arbore. Відомості в період 1936 року
Клерк Адольф Розенман (Adolf Rosenmann) проживав у будинку від 1927 до 1936 року. Свого часу пан Адольф вчився у православній середній школі у Чернівцях – Griechisch-Orientalische Ober-Realschule (Chernovt͡sy, Ukraine). У річному звіті за 1909-1910 рік на стор. 96 знаходимо учня Адольфа Розенмана – VI Б клас. У класі тоді навчалося 32 учні. Немало, майже, як і зараз.
Документи з сайту – Бібліотека університету Жешув (Biblioteka Uniwersytetu Rzeszowskiego – http://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/plain-content?id=6139).
Вулицею Judengasse /зараз вул. Шолом-Алейхема/ свого часу ходили трамваї. І в газеті «Bukowiner Nachrichten» від 14 вересня 1897року описано такий випадок :
«Вчора чоловік, який ніс два глечики з водою біля Uhrmachergasse попав під трамвай. Міський радник Пікер надав важко пораненому першу допомогу і розпорядився віправити його до крайової лікарні». Про це є інформація у С.А. Тархова , «Історія міськелектротранспорту Чернівців» (стор. 55), Чернівці, “Прут”, 1997.
Будівництво трамвая у Чернівцях тривало доволі довго – 865 днів: 2 роки 4 місяці та 14 днів. Трамвай почав ходити у 1897 році. В порівнянні із австрійським містом Лінц аналогічна за протяжністю лінія трамвая була збудована протягом 100 днів після підписання договору. В газетах з цього приводу жартували, що Чернівці за повільністю виконання своїх задумів і бюрократичністю займають перше місце у всій монархії. Іноді здається, що бюрократичність не щезла із життя Чернівців й донині…
«Австрійський період» буковинської преси датується 1812 – 1918 рр. Перші періодичні німецькомовні видання : «Bukowiner Kalender», «Bukowiner Zeitung», «Bunte Blätter», «Bukowinа». На їх базі починають видаватися газети. Одна з них – «Czernowitzer Pressе». Ця газета видавался від 1887-го до 1907-го двічі на місяць. Видавництво H. Ezopp. Співробітник редакції – Мендел Капралік (Mendel Kapralik). Редактор пан Мендел проживав у 1909 році у кутовому будинку на вулиці Enzenberghaupstrasse / Hauptstraße/ 36 (зараз це вулиця Головна, 17) і Uhrmachergasse . А з боку Uhrmachergasse – це сусідній до Uhrmachergasse , 4 будинок №2.
Мапа
з Австрійського військового архіву (Kriegsarchiv).1888 рік. У колі
(відмічено червоним кольором) розташований будинок №4 по вулиці
Uhrmachergasse (вул. Годинникарів) і будинок №36 Hauptstraße
Зображення газети з інтернет-порталу Австрійської національної бібліотеки – Österreichische Nationalbibliothek.
В адресній книзі 1898 є прізвище Карл Тюрк (Karl Türk) – бухгалтер. Це прізвище зустрічається (від 1876 року) в Історії Імператорського піхотного полку №. 41, Том 1 – Geschichte des kk Infanterie-regiments nr. 41, Том 1 . І ще в книзі Історії австро-єврейського життя (Als hätten wir dazugehört österreichisch-jüdische Lebensgeschichten aus der …) є посилання на монографію Türk Karl, Іудаїзації Австрії: попередження для німецького рейху, (Die Verjudung Oesterreichs : Eine Warnung für das deutsche Reich), Berlin 1889. (144 стор.).
Я вже жила у будинку №4 в радянський період. Вулиця мала назву Карла Лібкнехта. Пам’ятаю як тьотя Ханна з гордістю виставляла у вікні своєї квартири на першому поверсі афіші свого сина-музиканта Яна Табачника. Пригадую дуже добру кравчиню тьотю Гєню, яка єдина врятувалася з нациського концтабору і виховувала сама сина Маріка і двох племінниць. Вся її родина загинула у нациському концтаборі. Дивуюся – звідки у цієї жінки було так багато душевності, витримки, добродушності, вона ніколи не жалілася, завжди питала про наші справи, навчання, вгощала смачними кренделями, тістечками. Якщо ми голосно гралися у дворі, хтось із сусудів робив нам зауваження, тьотя Гєня завди нас захищала…
В адресній книзі обліку 1927 та 1936 років є прізвище Лейб Гохштадт (Leib Hochstadt), брокер. На сайті єврейської громади (http://humora.tripod.com/id31.html) від 24 листопада 2006 року є повідомлення від Девіда Блокера (David Blocker), який звернувся з таким проханням: « Я знайшов на вашому веб-сайті поховань ім’я Chaim Hochstatt. Мій дід Josef Hochstadt (іноді Hochstaedt) був з Чернівців, він народився в 1890 році. Його батьком був Leib Hochstadt, бухгалтер, а його мати – Rachel Turtel. Були дві сестри Джанет і Роза, одна загинула під час холокосту, а інша – вижила. Вона жила в Україні в 1960-х роках, я нічого більше не знаю про неї. Я нічого не знаю про моїх дідів-внуків, крім того, що у них була ферма біля Чернівців. Може хто-небудь знає щось про сім’ю Hochstadt або про сім’ю Turtel…»
Єдине, що можна відповісти пану Девіду, що його прадідусь жив у період від 1927 до 1934 у будинку №4 на вулиці Luca Arbore / Uhrmachergasse/.
І ще, пане Девід, Будинок №4 стоїть. І сподіваюся, переживе прагнення деяких сучасних бізнесменів перетворити ошатний і гостинний дім у власну непомірну площину нагромадження тренажерів з громіздкою і шумною витяжкою, що руйнують будинок і його вишукану ауру минулого і сьогодення…
Це тільки частина про тих людей, які жили у будинку . І їх долі в розрізі історичних епох.
Далі буде…
©Тетяна Спориніна,
фото автора і з архівів
Дякую за допомогу у вивченні архівів, за поради і прихильність Галині Леонтій (Halyna Leontiy), соціологу університету Tübingen, Німеччина, Степану Карачку, архівісту, краєзнавцю, Миколі Кушніру, директору Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини, Крістіану Геррманну (Christian Herrmann), Stabsstelle Kommunikation у IJAB – Fachstelle für Internationale Jugendarbeit, Німеччина, Едварду Туркевичу, програмісту, блогеру, В’ячеславу Лєбєдєву, завідувач фотолабораторією Чернівецького обласного краєзнавчого музею, Ользі Серебріян, відділ краєзнавства Обласної наукової бібліотеки ім. М.Івасюка, Людмилі Айгаре, перекладачу, фотохудожнику, Лідії Грицкало, завідувачу відділом Чернівецького обласного архіву, Михайлу Котляру, краєзнавцю, географу…
А також дуже вдячна авторам книг, часописів: Марія Никирса “Чернівці. Документальні нариси з історії вулиць і площ”, Олександр Масан, Ігор Чеховський “Чернівці:1408 – 1998”, Василь Білек, Орест Криворучко, Олександр Масан, Ігор Чеховський “Вітання з Чернівців”, Культурологічний часопис “Ї”, № 56/2009, “Чернівці. CZERNOWITZ”, Світлана Біленкова «Архітектура Чернівців ХІХ – поч. ХХ ст.», Укладачі: Олександр Добржанський, Микола Кушнір, Марія Никирса “Єврейське населення та розвиток єврейського національного руху на Буковині”, Іван Монолатій «Разом, але майже окремо: Взаємодія етнополітичних акторів на західноукраїнських землях у 1867-1914 рр.», «Діри пам’яті. Як пам’ятаючи, місто забуває», Ігор Буркут (публікації у часописах), Ігор Мельник, Леся Щербанюк, Олег Любківський “CZERNOWITZ: історичні вулиці, будинки та видатні особистості”, фотоальбом “Anthropologia urbana. Homo czernoviciensis”, редакція та упорядкування Сергія Осачука, Юрій Ходорковський «Вічність. Час. Традиція», Василь Селезінка «Місто моєї любові»,…
Я завжди дивуюсь пані Тетяні її завзяттям та оптимізму стосовно позиції історичними розвідками нашого міста а особливо будівлі UHRMACHERGASSE, 4. Тут вона може дати фору любому краєзнавцю нашого міста Чернівці...
ВідповістиВидалити