Співпраця Китаю і Росії за роки повномасштабної війни стала тіснішою – про це свідчать цифри. Російська економіка залежить від Китаю, навіть в оборонній промисловості, а Сі Цзіньпін планує черговий візит до Москви у 2025 році. В цей час в українському МЗС заявляють про розвиток відносин із Китаєм у 2024 році, а під кінець року держави змінюють послів.
- Чи справді покращилися відносини?
- Яка позиція Китаю щодо війни та Росії нині?
- З якими викликами Пекін та Київ зіткнуться у 2025 році?
- Та чи може Китай стати посередником у мирному процесі щодо російсько-української війни? Про це у матеріалі Радіо Свобода.
«Потепління» у відносинах чи погіршення ситуації?
Роком розвитку відносин України та Китаю називають 2024-й у МЗС. Про кілька дипломатичних контактів на різних рівнях, серед яких перший за 12 років візит українського міністра закордонних справ до Китаю, нагадує речник відомства Георгій Тихий.
«Це все свідчення того, що політичний діалог між Україною та КНР розвивається. І дуже важливо, що це прямий діалог, без посередників», – пояснює він у відповідь на запитання Радіо Свобода.
Натомість, експерти, яких опитало Радіо Свобода, сходяться на іншому – реальна ситуація у відносинах із Китаєм гірша. Китай заявляє, що є нейтральною стороною у війні Росії проти України, але на ділі підтримує Москву.
«Потепління» у відносинах з Києвом не відбулося, вважає Наталія Бутирська, експертка з питань Східної Азії та магістерка зовнішньої політики. За три роки війни налагодити політичний контакт із Китаєм не вдалося, каже Бутирська. Навпаки, з початку повномасштабного вторгнення співпраця Москви та Пекіну лише посилилася.
«Нам не вдалося переконати, перетягнути Китай. Китай не став ближче до того, щоб підтримати Україну. Відповідно, говорити про успіхи, думаю, це більше перебільшення з боку МЗС, ніж реальний стан речей», – каже експертка.
Із 2022 року Китай значно збільшив економічну та фінансову підтримку Росії. Зокрема, зросло постачання критичних і стратегічних компонентів, яких потребує оборонно-промисловий комплекс Росії.
Нині до 90% компонентів у російському високотехнологічному озброєнні – з Китаю. І вони не обов’язково там виготовлені, але саме Китай став буфером для їх постачання в Росію, пояснює Юрій Пойта, керівник секції Азійсько-Тихоокеанського регіону Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння.
«Порівняно з 2022-м, у 2024 році ця частка (постачання компонентів – ред.) збільшилась в 10 разів. Також що важливо для Росії – це функціонування оборонних підприємств. Для цього потрібні верстати з числовим програмним керуванням. На 2022 рік частка вироблених в Китаї верстатів на російських оборонних підприємствах становила приблизно 6-7%. На даний момент вона становить 70%. Відбулося зростання в 10 разів», – розповідає Юрій Пойта.
Тобто Китай надає Росії значну економічну допомогу, частина якої фінансує оборонні потреби та виробництво зброї. За даними китаєзнавця, з 2022-го торговельний оборот Росії та Китаю кожного року зростає на 30%.
Таким чином Москва все більше стає економічно залежною від Пекіну, пояснює Наталія Бутирська: «Її економічні спроможності, вести війну в тому числі, дуже залежать від Китаю».
Китай і мирні ініціативи
Не покращилася ситуація і на дипломатичному полі.
Попри сподівання Заходу, Китай не відіграв конструктивної ролі у врегулюванні російсько-української війни, яку від нього чекав Європейський союз, Київ та інші політичні гравці, пояснює Юрій Пойта.
Про низку візитів і спроб європейських лідерів та інституцій переконати Китай вплинути на Путіна і допомогти закінчити війну нагадує Наталія Бутирська. Але це не в інтересах Китаю, каже експертка.
«Китай має дуже серйозний вплив на Путіна. Були спроби попросити, вговорити, переконати Китай натиснути на Путіна разом з іншими західними країнами, щоб він закінчив цю війну. Це була стратегія Байдена і наших західних партнерів. І це не вийшло, тому що Китай не зацікавлений в тому, щоб сильно докладатися до цього процесу», – пояснює китаєзнавиця.
До того ж Пекін «цілеспрямовано працював для підриву української «формули миру» і українського Глобального саміту миру», вважає Юрій Пойта.
Адже брати участь у Саміті миру в червні 2024 року Китай відмовився. «Навіть формально, хоча б дипломат середнього рівня, не кажучи про міністра закордонних справ», зазначає експерт. Причина – мовляв, на зустріч не запросили Росію.
Більше того, напередодні Саміту миру, Пекін, за словами Наталії Бутирської, зробив «погану дипломатичну роботу», відмовляючи лідерів Глобального півдня долучитися до з’їзду у Швейцарії. Про спробу Китаю зірвати мирні ініціативи тоді заявляв президент України Володимир Зеленський.
Згодом Китай спільно з Бразилією, залишивши осторонь українську «формулу миру», вон презентували свій «мирний план» із 6 пунктів. Такий крок тоді обурив офіційний Київ.
«Китай створив альтернативний, бразильсько-китайський майданчик, в якому вже було відсутнє поняття української територіальної цілісності, незалежності і недоторканності», – нагадує деталі документа Юрій Пойта.
«Це спроба, по-перше, була про себе нагадати, і по-друге, показати амбіції на глобальне лідерство, що в нас теж є план», – так бразильсько-китайську ініціативу коментує політолог Ігор Рейтерович і додає: «Не думаю, що китайці реально розраховували, що він буде реалізований».
Такі моменти зростання китайської дипломатії щодо вирішення війни відбувалися після тиску з боку Заходу і були на показ, вважає Наталія Бутирська.
«Китаю хотілося продемонструвати: «Ми дуже активні, дивіться, ми робимо». Вони зразу підіймали ті чи інші мирні пропозиції, починали активну дипломатію, носилися з ними європейськими столицями. Але, зрештою, за цими паперами не було реальної цілі досягти успіху», – зауважує експертка з питань Східної Азії.
Своє бачення стосовно ролі Китаю змінювала і Україна. Від «гаранта безпеки» і до того, що згодом Китай візьме на себе три пункти плану Зеленського: по ядерній безпеці, по зерновому коридору і по поверненню українських дітей.
Зрештою, «Китай не став гарантом безпеки, не натиснув на Росію. Китай не зробив нічого з цих трьох пунктів, по яких Офіс президента намагався його залучити. Він не змінив свою риторику в дипломатичному просторі, не зменшив інформаційну підтримку Росії», – констатує китаєзнавець Юрій Пойта.
«Вони бачать, що Росія в сильній позиції, тому поки сподіватися на якісь такі реверанси з боку Китаю не слід», – додає Наталія Бутирська.
А що з торгівлею?
Попри дипломатичні труднощі, Китай залишається одним із ключових торговельних партнерів України. На початку грудня Державна митна служба опублікувала цифри – у 2024-му найбільше товарів – на $13 млрд –до України імпортував саме Китай.
«Єдине, з чим можна погодитися з точки зору прориву, це те, що в нас на дуже високому рівні залишилися торговельні економічні відносини», – каже Ігор Рейтерович.
Водночас, 2024 рік почався із гучної історії – у лютому Китай висловив занепокоєння після того, як Україна внесла 14 китайських компаній до списку «міжнародних спонсорів війни». Тоді посол КНР у Києві попередив – через такий крок двосторонні відносини можуть погіршитися.
Серед компаній, які опинилися у «чорному списку», китайські фірми Hikvision та Dahua, розслідування про які робили журналісти проєкту Радіо Свобода «Схеми». Тоді з’ясувалося: інформація з камер, підключених до інтернету, передається на сервери, які контролює китайський виробник. А відтак, доступ до відеопотоку може мати як офіційний Пекін, так і дружня йому Росія. Ця небезпека залишається і нині.
«Хоча і після виходу наших розслідувань в Україні немає прямої заборони на використання китайських камер відеоспостереження, вже у лютому 2024 року в МВС повідомили, що не погоджують нові закупівлі камер від виробників з Китаю, та що у відомстві розробляють план переходу на інші пристрої. Судячи з усього, система відеонагляду для правоохоронних органів в Україні побудується на українсько-ізраїльському програмному забезпеченні», – розповів журналіст-розслідувач проєкту «Схеми» (Радіо Свобода) Кирило Овсяний.
Немає коментарів:
Дописати коментар