Генічеськ майже два роки живе під окупацією (Фото:DR)
Високі ціни на продукти, заїжджі лікарі, переселенці замість туристів та, для декого, значні пенсії, — реалії окупованого в перші години великої війни Генічеська, про які NV розповіли місцеві жителі.
Російські війська, які вранці 24 лютого 2022 року прорвалися через пункт пропуску Чонгар на адміністративному кордоні з Кримом, захопили Генічеськ в перші години великої війни. З тих пір курортне місто на узбережжі Азовського моря, відоме своїми лікувальними грязями та гарячими джерелами, живе в окупації.
Майже рік тому росіяни, що під потужним натиском ЗСУ залишили Херсон, оголосили колись 20-тисячний Генічеськ «тимчасовою столицею області» й розмістили тут свій так званий «уряд». І хоча місто знаходиться на значній відстані від лінії фронту, тож майже не потерпає від бойових дій, Сили оборони України час від часу наносять удари по ньому, точніше, по місцях розташування колаборантів та російських військових.
NV поговорив з двома місцевими мешканками про те, як за майже два роки великої війни змінилося життя в Генічеську, звідки РФ відряджує сюди лікарів та на що сподіваються люди в місті.
Імена співрозмовниць змінені заради їхньої безпеки.
Анжела М.
Ситуація в нас зараз в цілому спокійна. Перед Генічеськом стоять [російські] блокпости, але самим містом ходиш без проблем, ніде нікого не чіпають.
Єдине, що інколи бувають «прильоти». Ракети літали десь на [Арабатську] Стрілку. Взагалі часто щось десь «бахкає», але ми не знаємо, що це таке. Може це йдуть навчання [російських військових]. Буває таке, що ці вибухи продовжуються протягом восьми годин, хоча вони й не сильні.
Коли обстріли, то, звісно, це неприємно, ми хвилюємося, тому що не зрозуміло, де це відбувається і що це таке. Одного разу був сильний приліт в Партизанах [селище, що з 2016 року носить назву Рикове, розташовано в 24 км від Генічеська], руйнування були дуже масштабними [18 червня 2023 року ЗСУ уразили ворожий склад боєприпасів на території місцевого елеватора, — вторинні детонації БК тривали протягом кількох годин].
А якщо казати про Арабатську Стрілку, то там, здається, живуть російські військові. Але може то і не на Стрілку летіло, а далі — в Крим, просто ті ракети там збивали, я не знаю. Заграва після вибухів з того боку була.
Я живу не в самому місті, а в селищі поруч. І в нас немає оповіщення про ракетну небезпеку, принаймні, я про таке не чула. Хоча раніше бачила, що попереджали в російських Telegram-каналах.
Укриттів в нашому селищі немає. Люди сподіваються або на свої підвали, або навіть не знаю, на що.
Скільки зараз російських військових в місті, важко сказати. Але такої кількості, як у вересні минулого року, вже точно немає. Ось тоді було дуже багато.
Звісно, що ми їх бачимо, бо вони теж ходять містом, приходять на ринок, купують щось собі. Поводяться спокійно.
Проте коли вони ходили по домівках місцевих мешканців, перевіряли [документи], тоді вже по-різному було. Є нормальні, які просто подивилися та й пішли собі, а є такі, хто трохи грубить.
Навіщо ходили? Перевіряли паспорти, запитували, хто з членів родини перебуває на українській території [підконтрольній Україні території], дивилися мобільні телефони. В нас особисто пройшлися по двору, позазирали в сараї. Зрозуміло, що в телефонах в нас все нормально [люди на окупованих територіях задля власної безпеки часто видаляють переписки, які можуть становити для них загрозу, а також історію переглядів в інтернеті].
Інколи людей, до яких виникають «питання», кудись забирають. Може на «підвал» [стала назва для російських катівень на окупованих територіях], може ще кудись. Чула, що туди ще наркоманів забирають. Що там відбувається, я не знаю, але думаю, що росіяни з тими, хто туди потрапив, не просто розмовляють.
Багато хто виїхав, особливо молодь. В нашому селищі залишилися переважно люди похилого віку. Втім, є і молоді люди, які пішли працювати туди, куди не треба.
В Генічеську багацько проросійськи налаштованих людей, як мені здається. Якщо чесно, зараз взагалі ні з ким ні про що не говориш, бо не знаєш, як люди налаштовані і що вони думають. Вони можуть одне «співати», як соловʼї, а потім все це тобі вийде боком, і до тебе з питаннями прийдуть. Тому зараз нічого зайвого не можна казати.
Але є ті, хто просто мовчить і чекає [деокупації]. І в мене, звісно, є знайомі, які хочуть звільнення Херсонської області. Нам важко все це переносити, хоч ми і розуміємо, що деокупація буде ще не скоро. Це прикро, але іншого виходу в нас немає. Ми просто терпимо і сподіваємось.
Лікарня в Генічеську працює. Там і раніше [до окупації] були погані лікарі, і зараз такі ж самі. Зарплату їм виплачують, може інколи з затримкою.
З Росії до Генічеська приїжджають працювати лікарі, ще якісь освітяни — може, це вчителі або з управління освіти. Чужі люди в місті точно є, але ким вони працюють, чим займаються, я не можу сказати.
Школи теж працюють, навчання на російських підручниках. Я не знаю, чи залишились там уроки української мови, може є година чи дві. Багато вчителів виїхало, хтось просто не захотів працювати при Росії, тож ситуація в школах важка, освіта зараз дається на дуже слабкому рівні.
Пенсію [російську] видають щомісяця, хтось отримує 15 тис. руб. [1 руб. — це приблизно 0,4 грн, тобто, 15 тис руб — це аналог 6 тис. грн], а хтось 30−35 тис. [12−14 тис грн] — по-різному буває. Гривні в обігу немає.
Продуктів вистачає, але ціни, звісно, дуже виросли. Цукор, наприклад, відразу був 30−40 руб. [12−16 грн за 1 кг], а зараз 70−75 руб [28−30 грн], так само піднялись ціни на всі продукти. Деякі люди отримують гуманітарку — гречку, консерви, тушонку, буває борошно та олія. Спочатку ще давали згущене молоко, але зараз такого немає. Я гуманітарку не беру.
Я не виїхала, тому що мені треба доглядати старих родичів. За якої ситуації я залишу місто? Можливо, якщо військові дії проходитимуть дуже близько, але куди їхати, я не знаю, бо в підконтрольні Україні регіони все одно не вийде дістатися. Не хочеться про це думати.
Хоч обстановка в нас нормальна, але мені все це дуже не подобається. Хочеться, щоб наші діти були вдома, щоб усі ми жили так, як раніше. І «звільняти» нас не потрібно було. Ми були вільні, не те, що зараз.
Було б добре, якщо б все сталося так, як і почалось: щоб вони [росіяни] тихо пішли, як і прийшли.
Тетяна П.
Все, що відбувається в Генічеську, — особистий біль для мене. Я народилася в Україні, виросла в Україні й Батьківщина моя — це Україна.
Утім, місто живе. Генічеськ живе своїм життям, люди роблять покупки, люди радіють цим грошам, які їм платять. І це основна маса таких людей в нас.
Якщо говорити чесно, то з цими російськими дотаціями побут людей дійсно трохи покращився. Я працюю на ринку й бачу, як люди несуть побутову техніку, купують телевізори, якісь пічі. Весь час щось купують, особливо коли дають зарплату, це дуже помітно.
Оповіщень про ракетну небезпеку в нас немає, повітряної тривоги також. Якийсь час попередження приходили в телефоні, але зараз вже ні. Але все одно тут більш-менш спокійно. Так, щось було, але це все пролетіло повз нас. Ми тільки гул чули або потім хлопок, коли збили ракету.
Коли були вибухи в Партизанах, то в нас у хаті навіть двері відчинилися, така хвиля була. А ті «прильоти», що поруч були [15 грудня 2023 року], ми ніяк на собі не відчули, навіть вікна не затремтіли. Я чотири почула, а на п’ятому вже заснула. Хоча спочатку думала, що, напевно, треба тепло вдягнутися та йти в підвал.
Взагалі люди в Генічеську під час вибухів нікуди не ховаються. В місті є декілька укриттів. На початку вторгнення мої діти ходили в укриття в медичному училищі. Зараз я навіть не знаю, чи відкрите воно. Ще укриття були в будівлі місцевого суду та арматурному заводі.
В нас війна одним днем була. Першу половину дня [24 лютого] люди були перелякані, сиділи в укриттях, підвалах, а потім все скінчилося — і люди повернулися до звичних справ.
Думаю, що десь половина Генічеська виїхала після вторгнення. Але не у всіх була така можливість.
Зараз життя в місті йде своєю чергою: ринок працює, магазини працюють. Люди гуляють, сидять в кафешках, відмічають свята.
В Генічеську є російське ППО. Коли були останні «прильоти», все позбивали.
На Арабатській Стрілці, куди теж прилітало, перебуває «обласна адміністрація» [окупаційну «владу» Херсонської області очолює колаборант Володимир Сальдо]. Але в ту будівлю, де вони сидять [скоріш за все, йдеться про недобудовану клініку професора Козявкіна в селі Щасливцеве, де ймовірно розмістилися окупанти], нічого, здається, не потрапило, кудись далі прилетіло.
Ніяке нове місто там не будується [рік тому, на початку грудня 2022 року, Сальдо анонсував будівництво нового міста на Арабатській Стрілці, де мала б розміститися окупаційна «влада»].
Російських військових в місті зараз небагато. До місцевих вони нормально ставляться, такого, щоб «пальці веєром», немає.
Цивільні росіяни теж приїхали, бо на вулицях можна почути не нашу розмову [йдеться про вимову, Генічеськ — переважно російськомовне місто]. Гадаю, що це можуть бути дружини військових.
Крім цього, в нас є переселенці з Каховки [окуповане місто на лівому березі Дніпра, на схід від Херсону], тому що там обстріли, з Берислава [вже звільнене місто на правому березі Дніпра, навпроти Каховки], ще з якихось сіл. Взагалі багато нових людей.
Ті, хто приїхав, живуть на Арабатській Стрілці. Там майже всі пансіонати зайняті переселенцями. Я нещодавно туди їздила, біля кожного пансіоната шалена кількість машин стоїть — навіть влітку раніше такого не було.
Не всі з цих людей приїжджають надовго. Хтось хоче оформити документи, отримують паспорти, хтось оформлює пенсію, бо в місті працює «паспортний стіл» та пенсійне управління. В Генічеську переселенцям також видають житлові сертифікати. Але люди не можуть придбати тут житло, вони мають їхати або в Крим, або, як це найчастіше відбувається, в Краснодарський край. В мене був клієнт з Каховки, який хотів купити житло на Стрілці, щоб не виїжджати з Херсонської області, але йому не дозволили.
В лікарні залишилось дуже мало наших лікарів, в основному сюди відряджають працювати росіян, найчастіше з Адигеї, бо цей регіон взяв «шефство» над нами. Але вони приїжджають вахтовим методом, не залишаються тут постійно.
Всі фахівці в лікарні є, але потрапити до них важко, не завжди виходить.
За рахунок коштів з Адигеї в Генічеську відбувається ремонт будівель державних установ — міліція, суд, прокуратура, також асфальтують вулиці, роблять тротуари. Скрізь йдуть ремонти. В одну з шкіл завезли нове обладнання.
В місті дуже багато проросійськи налаштованих людей. Дехто отримує великі пенсії. Люди кажуть, що навіть в Росії немає таких пенсій. Але є і люди, в яких маленькі пенсії — це тому, що не збереглися якісь дані, вони її не можуть переоформити.
«Бюджетники» теж задоволені зарплатами. В мене сьогодні був покупець, в нього дружина — вчителька, каже, що вона дуже рада, як піднялися зарплати.
Звичайно, в місті є і ті, хто проти цього всього, але ж ніхто про це в голос не говорить. В будь-якому разі, люди зараз менше вірять в те, що ми повернемось під контроль України. Я просто сподіваюся, що це колись станеться.
Українські пенсії місцеві теж отримують. Людям перераховують гроші на банківську картку, але якщо хтось отримував пенсію на пошті або її приносив листоноша, то зараз такої опції, звісно, немає. В місті існує ціла схема для того, щоб отримати готівку з картки: ти знаходиш людину, яка купує твої гривні на картці, а тобі вже віддає рублі.
Ніякого дефіциту продуктів в нас немає, на прилавках є абсолютно все — м’ясо, овочі, крупи. Тільки гроші були б, бо продукти дуже дорогі. Приїжджали люди з Криму, казали, що в нас зависокі ціни навіть для них. Ще памʼятаю дівчинка з Санкт-Петербурга була, теж говорила, що все дорого. Кілограм картоплі — 40 руб [16 грн], помідори — 350 руб [140 грн], огірки стільки ж коштують, м’ясо — 400−500 руб [160−200 грн].
Немає коментарів:
Дописати коментар