Історія подорожі мушлі, якій уже понад 100 років

 

 

Над річкою Прут по вулиці Гаєвій (Садки) у нас з дружиною є родинний будиночок зараз там давно ніхто не живе, а колись тут було завжди шумно та весело. Тому ми з дружиною літом його підтримуємо, прибираємо та провітрюємо. А також проводимо вільний час.

Цей будинок побудував дідусь дружини приблизно у 1919 році.

.

Тож коли молодята побрались батьки Аркадія відправили молодят на море. Єві виповнилось лише 13 вона була дуже тендітною та худенькою.

Бабуся Єва завжди нам розповідала, що то для них були самі щасливі два місяці проведені на Чорному морі в Одесі. Повернувшись з відпочинку молодята на згадку привезли цю мушлю, що на першій світлині. Потім Єва у 14 років народжує першу дитину. В подальшому у Єви та Аркадія народилось аж 14 дітей, вижило лише 6.

Так і проживала дружна сім'я. А коли прийшли на Буковину «совіти», як дідусь розказував, ресторан у них забрали і родина лишилась без доходів, а 6 дітей треба чимось годувати.

В той час перед війною багато людей їхали до Румунії то і дідусь з дружиною та 6-ма дітьми та мушлею подався аж у самий Бухарест.

Там вони виймали одну кімнатку у підвальному приміщені, а дідусь від зорі до зорі тяжко працював. Іноді, у неділю, у дідуся був короткий час, коли він з дружиною та дітьми міг сходити у церкву, а коли сім'я збиралась коло обіднього столу, то Аркадій приносив на стіл цю мушлю і міг уважно годинами розповідати дітям про Одесу та Чорне море, а Єва слухаючи тільки посміхалась.

Важке життя їм давалось у Бухаресті і родина вирішила повертатись у рідні Чернівці.

Склавши речі у валізи, обмотавши та упакувавши мушлю, вони рушили до Чернівців. Не встигли навіть валізи розкласти, як на їхнє подвір’я прийшли хлопці у синіх - червоними та сказали, що у місті іде евакуація і їм пора збиратись. Але їх просто обдурили: привезли на залізничну станцію, посадили на товарняк та відправили до далекого Сибіру.

По дорозі вже в Росії їм вдалося втекти з вагону. Уночі, коли їх вагон стояв довгий час на невеликі станції, а охорона почала дрімати, вони тікали невідомо куди. Ще довго вони блукали лісами, аж на другий день найшли маленьке село - забуте Богом та людьми - і там переховувались довгий час. Дідусь з часом познайомився та подружився з лісником, який запевнив, що про них нікому не розкаже. Працював дідусь у лісника, тримав з ним диких кабанчиків з чого і жили.

Аж у 1947 році знову родина повернулася у рідні Чернівці з валізами, 6-ма дітьми та улюбленою мушлею, яка і нині зберігається у будиночку та нагадує нам про дідуся та бабусю, які відійшли у вічність.

 

Степан Карачко, краєзнавець