Вишивана доля Юрія Антонюка

Юрій Антонюк вперше в житті взяв в руки голку у 6 років, тоді ж і вишив першу в житті роботу. Зараз має вже більше 350 різноманітних рушників, серветок, вишиванок, інших робіт. Каже, що вишивання для нього як молитва, це щось потаємне та надзвичайно надихаючи. Вишиванку, яку вдягнув на відкриття виставки, присвятив героям АТО.


Юрко – Моя мама вишивала - а я бігав коло неї - думаю спробував би і собі щось вишити таємно від матусі поїхав в район нитки купляти. То мені не дуже вдавалось пригадую щось вишивав потім поров всі пальці були поколені - але перша маленька серветка вишив і показав матусі вона мене похвалила і стала моєю першою учителькою по вишиванні.І так воно мне затягнуло що і сьогодні маю вже багато робіт. 

Про патріотизм: У мне було натхнення і хотілося вишити сорочку з національною символікою. Посередині вишив жовто-блакитний тризуб, який символізує Україну. Навколо нього зобразив у вигляді ромба невеликими кубиками наших воїнів, які захищають свою країну, а на них з усіх боків наступають вороги. 

Так я вишив нитками на полотні війну. Назвав цю сорочку рядком із вірша Шевченка «Бідна моя Україна». Потім вишив ще дві сорочки, які присвятив Небесній сотні. Свою патріотичну колекцію з трьох чоловічих сорочок я повіз на всеукраїнський конкурс «Калинове намисто», де став дипломантом. Дві сорочки віддав у колекцію училища, а третю залишив для себе. Коли почув про акцію «Подаруй воїну вишиванку», вирішив віддати її бійцеві, який воює в зоні АТО. У посланні до невідомого воїна, який носитиме мою сорочку, написав, що вона пошита чоловічими руками і я вклав у неї всю свою душу…

Мрію здобути вищу освіту. Вступатиму на дистанційне навчання до Хмельницького університету на спеціальність технолога-конструктора і одночасно працюватиму. Вишивка – це не тільки моє захоплення, це моє життя…

А йому щойно виповнилось 20 років.
Степан Карачко